Наталія Московець, перекладач жестової мови
Останні три роки пані Наталя провела у ПТУ №23 Полтави, де допомагає слабочуючим учням опановувати професії лицювальника-плиточника та монтажника гіпсокартонних конструкцій. Паралельно з роботою в навчальному закладі, працює сурдоперекладачем на місцевому телебаченні.
Наталія Олексіївна має не одну освіту, проте ще з дитинства була впевнена, що стане перекладачем жестової мови.
– Мову жестів я знала ще коли мені було три роки, – розповідає Наталія Московець. – Старший брат народився нечуючим, тож у моїй сім’ї всі говорили жестовою мовою. Для мене було за щастя прийти у братову школу, стати на стілець і розповісти віршик мовою жестів. До цієї мови у мене ще з дитинства виник великий інтерес.
Проте спочатку Наталія Олексіївна отримала освіту техніка-технолога, потім пройшла курси перекладача жестової мови у Києві в навчально-відновлювальному центрі Українського товариства глухих. Здобуваючи фах перекладача мови жестів, Наталія Московець почала працювати у Полтавській обласній організації УТОГ. Будучи перекладачем, зрозуміла, що їй потрібні ще і юридичні знання. Адже, за необхідності, вона має піти з нечуючими людьми чи то до суду, чи то до міліції, де потрібно бути компетентним, аби пояснити те чи те питання. Тож згодом вивчилась і на юриста. Та основною серед своїх спеціальністей вважає соціальну педагогіку.
Викладач Поліна Лукашина та перекладач Наталія Олексіївна знімають відео для урока жестової мови
– Найважче у роботі перекладача жестової мови, коли ти не знаєш, як пояснити людині отриману відповідь, – говорить перекладач. – Тобто, наприклад у законі передбачено пільги, а нечуюча людина їх не отримала, не користується. І коли я йду з цим громадянином чи громадянкою по відповідь до спеціалістів – чому так, а отримую – «Немає коштів», то давати таке невтішне пояснення тому, кому це було потрібно, важко. Адже проблему це не вирішує.
Племінниця мріє стати як тьотя – перекладачем
З Наталії Московець узяла приклад її племінниця. Вона мріє стати перекладачем жестової мови, як і її тітка.
– 11-річна донька мого брата, Даша, теж хоче бути перекладачем мови жестів. Вона приходила до мене на телебачення, сідала в моє крісло і уявляла себе сурдоперекладачем.
Працюючи три роки у профтехучилищі №23, Наталія Олексіївна має головну мету – щоб її випускники, учні з вадами слуху, були рівними у суспільстві з чуючими.
– Узагалі людині, яка має вади слуху, дуже важко влаштуватись на роботу. А наші випускники працюють на різних підприємствах, і головне, що за фахом. Отримують таку ж заробітну плату, як і всі, й вони не закриті від світу тих, котрі чують.
Колеги Наталії Олексіївни розповіли, що ця жінка навчила і їх по-іншому ставитись до дітей із вадами слуху. А ще навчила викладачів азам жестової мови.
– Коли повідомили, що в нашому закладі навчатимуться слабочуючі діти, то я, чесно кажучи, дуже переживала, - говорить Поліна Лукашина, майстер виробничого навчання. – Мені завжди було шкода таких людей. Але Наталія Олексіївна відразу всім нам пояснила, що їх не потрібно жаліти, а ставитись до них треба як до іноземців. А ще вона проводила нам тренінги з жестової мови, ми вивчили ази і знаємо, як запитати в дитини елементарні речі.
До речі, завдяки пані Наталії, її чоловік та син теж знають мову жестів.
Окрім того, завдяки зусиллям Наталії Олексіївни і її колег, у профтехучилищі з початку цього навчального року почали вивчати жестову мову. До цього ж учні училища предметно не вивчали рідну для себе мову.
Наталія Московець та викладач Юлія Глушко під час уроку
Кожного дня Наталія Московець з 8-ї до 15-ї проводить зі слабочуючими учнями. Вона відвідує всі їхні уроки, допомагає викладачам донести предмет. Проте на цьому її робота не закінчується. Вона спілкується з ними щовечора через Інтернет, допомагає з домашніми завданнями. А також приїздить до їхнього гуртожитку, бо знає, що їм може знадобитись допомога перекладача. У гуртожитку, в якому живуть учні профтехучилища, є Інтернет. У кожного учня є своя інтернет-сторінка, куди перекладач може зайти і продивитись, як виконують домашні завдання, порадити і допомогти.
До теми - У Полтаві журналіст прожила один день життям людини, що не чує
