При чому, як на мене, невиправдано. Мої знайомі та друзі кажуть, що просто близько все сприймаю до серця. Рекомендують менше звертати увагу. Але якось не виходить у мене, псують мені такою реакцією настрій.
То кондуктор кривиться, коли я даю 25 копійок не однією монетою, то висловлює своє незадоволення, коли квиток випадає з її ж рук. Мовляв, я винна, що не впіймала. Ну як тут стриматись і не огризнутись?!
Схожа реакція і на мою цікавість. Опишу останній із випадків.
Страсна п’ятниця, 18 квітня. Купую залізничний квиток на станції «Полтава-Київська». Касир вибиває мені квиток на потяг №133/134 сполученням Луганськ – Київ. Відходжу вбік, звіряю дані й помічаю, що мені видали проїзний документ старого зразка, натомість всім іншим, хто купував після мене, – нового. Згадую, що кілька днів тому чула розмову про оновлений вигляд таких квитків. Вирішую зачекати, доки пані касир відпустить людину, щоб поставити питання.
– Дозвольте уточнити, а чому мені дали квиток старого зразка і чи пропустять мене з ним на поїзд?, – кажу я.
А у відповідь:
– Глупий вопрос, дєвушка! Ні, ми спеціально вам одній дали такий квиток, – з іронією промовляє жінка. – Звісно, пропустять. Нові квитки – на інші типи потягів.
Зверху – новий квиток, знизу – квиток старого зразка
Звісно, на почуте «глупый вопрос» мені хотілось відповісти взаємно. Але втрималась. Взяла приклад зі своєї подруги, яка у таких ситуаціях завжди посміхається і спокійно дякує.
Просто не розумію, невже так складно обійтись без хамства?
