Дитячі пустощі тільки на перший погляд здаються невинними пустощами.
Власне, удар був один. В обличчя. Постраждалому наклали 5 швів. Потерпілий подав заяву до міліції, яка вирішить питання покарання. Нічого надзвичайного, обидві сторони конфлікту уже дали свої коментарі з приводу бійки.
Причина бійки також відома. Як пояснив батько-нападник, він «побачив як хлопчик усвідомлено і цілеспрямовано намагається обома руками видавити очі моїй доньці».
Стоп.
Ті, хто не мають дітей, до дискусії не допускаються. Тільки якщо маєте дитину. Уявіть, що вашій дитині під час гри на майданчику наносять удар у очі. Така маленька гарненька дитинка тикає мале-е-е-есеньким пальчиком у око ваші дитині. Яка ваша реакція?
Правильно буде, мабуть, спокійно сказати кривднику своєї дитини: «Так робити не можна!», знайти його батьків і провести бесіду, а не кидатися на них з кулаками. Але ж це тільки у теорії. На практиці ситуація виглядає інакше: ось – ваша дитина скривджена плаче, Ваша уява жваво малює Вам страшні картинки – що могло б статися. Ось – кривдник (якого можна було б згарячу «луснути», але чоловік стримався, на щастя), а он – сидить з кавою батько дитини-кривдника, який її виховав, навчив, як поводитися у соціумі…
Батько дитини-нападника виправдовується: «Я виховую свого сина добрим і ввічливим. Він ніколи не бере участі в бійках і, навпаки, завжди намагається розняти забіяк дітей».
Як журналіст я маю бути беспристрастною. Тому пишу свою точку зору у блозі. Кажу як мати – я не розумію Вас! Якщо Ви вчите сина бути добрим, то хто ж тоді його навчив кривдити інших?
Мені особисто зовсім не шкода чоловіка, який отримав травму. Він доросла людина, і отримав за діло. За свого сина. Бо батько за сина мусить відповідати! Якби у іншої дитини було травмоване око – була б зовсім інша розмова зараз. І зовсім інша стаття кримінального кодексу.
Натомість тепер, отримавши послання кулаком: «Стежте за своєю дитиною!», батько буде більш уважним до виховання сина і пильніше стежитиме за його іграми на майданчику. Сподіваюся, не тільки він, для усіх нас цей випадок стане уроком: За дитину – відповідай!
Батьки! Наші діти – найкращі, найлюбиміші, наші сонечка, кровиночки, янголята. Для нас вони такі. Бо це наші діти, за яких ми відповідальні. Ми відповідаємо не лише за них, а й за усі їхні вчинки. Головою. У прямому сенсі слова…
