Ігор Сердюк
Днями ознайомився з дискусією довкола планування діяльності (і просто діяльності) Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю ОДА.
Щоправда дискусією це назвати важко. Головною причиною цього є позиція однієї зі сторін, озвучена в епіграфі.
Якщо коротко, то Департамент запросив громадськість до обговорення своїх пріоритетних завдань ось тут:
http://www.publicpolinfo.gov.ua/announces/obgovoryuemo_proekt_prioritetnih_zavdan_departamentu/, громадськість в особі Діонісія Капліна подала ретельний аналіз запропонованої концепції ось тут http://kolo.poltava.ua/skandali/programa-departamentu-olega-pustovgara-analiz-i-rekomendatsiyi-dlya-rozvitku-20934.html
Далі дискусія набула прогнозованого розвитку, замість того, щоб подякувати за критику, вибрати раціональне зерно та відсіяти полову (прошу вибачення за банальність), директор Департаменту Олег Пустовгар на сторінці Капліна у Фейсбук заявив наступне: «Якщо матиму час, напишу блог і розіб’ю цей "аналіз" в пух і прах! Тому що там багато маніпуляцій і нерозуміння європейських практик співіснування ЗМІ і влади». Ця амбітна заява датована 6 червня, отож часу так і не виявилось. Що, до речі, спрогнозувала інша користувачка у своєму коментарі: «Олег, з Вами вже все ясно ще з часів "любих друзів" та дискусій на ФБ під час Євромайдану. Ви багато говорите, але ніколи по суті, НІКОЛИ! Так і Ваша діяльність - суцільне словоблудство, щоб приховати Вашу недієздатність, некомпетентність та некорисність. Аналіз Діонісія тільки підтвердив те, що все місто і так знає... А Ви зараз хіба що опустетесь до позиції "а ти хто?" та "сам дурак", це ми тут теж всі знаємо))))». Не буду коментувати особисту думку Авторки, тільки зауважу Вона таки щось знає, бо погроза «отсєль грозіть ми будєм…» таки зависла в повітрі, бо ніякого розбиття в пух і прах не відбулося.
Формат спілкування викликає багато питань, головне з яких у тому, для чого запрошувати для обговорення плану роботи, якщо не сприймати критику? Себто ми бачимо формальну демократію з реальним попиранням «інакомислія». Хай буде, зрештою, всі розуміють, що, принаймні на місцях, після Революції Сумління, змінилося шило на мило, але цей пост, мене змусив написати ось цей текст http://www.poltava.pl.ua/news/28543/, де чиновник привласнює собі право визначати Правду (такий собі намісник «міністра Правди» в Полтавській області). Він з великим апломбом пише про користь виділення 800 тисяч гривень на апарат для оцифровки документів, завдяки якому безіменний сільський дядько зможе зкачати з сайту архіву всі документи, що потрібно… Цинізм цієї заяви вражає. Я вже з десять років працюю в архівах і знаю, як вони взаємодіють з ось такими «дядьками». Чи уявляє шановний пан Пустовгар, скільки документів треба оцифрувати для таких дядьків? Скільки документів на добу готовий цифрувати архів? Як виділити штат для оцифровки? За яким принципом обирати черговість оцифровки? Як їх викладати на сайт і скільки грошей треба на його підтримку? Більшість людей беруть з архівів довідки про свою роботу, власність і т.д. тобто це не той фонд, котрий треба рятувати від нищення, бо документи гарно збережені. Навряд чи проста сільська людина захоче опрацювати найдавніший документ архіву – копію грамоти князя Свидригайла за 1530-ті роки.
На жаль ми маємо справу з чиновником котрий міряє ефективність роботи освоєними (чомусь це слово асоціюється з розпилюванням) коштами, а на ділі достатньо дрібниці – дозволу безкоштовно фотографувати документи ДАПО. Адже яка логіка у тому, що я – громадянин України, й маю платити більше 50 гривень за фото документу, що належить народу України? Дозвольте отому самому дядьку з села приїхати зі своїм фотоапаратом та сфотографувати те, що йому потрібно, адже архів не витрачатиме ніяких ресурсів (для чиновника маленька довідка – матриця фотоапарата сприймає фотони світла, що відбиваються від документу, а не сам документ, а їхнім джерелом є Сонце, а не держресурси).
Якщо Ви дозволите, то, що робити з отими 800 тисячами? Звісно, що Вам би хотілося їх (при)освоїти, але може краще купити бронежилети та прилади нічного бачення для хлопців, що воюють на Сході, а освоїте щось потім?
Тепер питання щодо плану діяльності Департаменту. Одразу зауважу, що йдеться про критику концепції, а не особи:
п. 2. «Забезпечення своєчасного та фахового донесення до мешканців області правдивої інформації про діяльність влади».
Так і не написано, чи правда, що одне з перших розпоряджень П.Ворони стосувалося підвищення Його заробітної платні, та платні Його заступників, і чому, у звіті про діяльність за 100 днів голова обласної ради не вказав скільки він за 100 днів отримав коштів, адже це важливо, з огляду на завданні Департаменту – інформувати суспільство про владу?
п. 3. вчасне і безперебійне фінансування газет «Зоря Полтавщини» та «Село полтавське», районних комунальних газет.
Для чого фінансувати газети, які цікаві обмеженій категорії населення? Може нехай попит на них вирішить чи варто їм існувати та стимулює редакторів робити газети цікавими для людей? Давайте пригадаємо, як «Зоря Полтавщини» у січні друкувала антимайданівські гасла, а в березні – лаяла регіоналів. Для чого нам такі політичні «флюгери»? Нам – це громаді, адже вам, тобто владі, вони безперечно дуже вигідні, оскільки є «ручними» та виконують всі вказівки.
«…забезпечення видання у комунальному видавництві «Полтавський літератор» журналу «Відкрита влада» про діяльність інститутів громадянського суспільства та влади…».
Вибачте, але це маячня, для чого нам, за наші кошти читати журнали, де буде написано, яка класна у нас влада? Яка вона в біса відкрита, якщо, Ви (звертаюсь до Олега Пустовгара), наприклад, видалили мій коментар до Вашого посту на Фейсбук? Оприлюдніть краще на сайті «Наші гроші» інформацію про прибутки та майно обласних чиновників та членів їхніх родин, покажіть будинки де вони реально живуть, скажіть на кого вони записані (може на прабабцю, або на кота) – ото і буде відкрита влада.
популяризація всеукраїнських позапартійних україномовних журналів патріотичного змісту («Український тиждень», «Країна» та ін.).
Мабуть я щось не розумію, але для чого органам державної влади популяризувати успішні КОМЕРЦІЙНІ проекти? Та на полтавських розкладках вже й так в суботу важко знайти свіженький номер «Країни»! Може цей пункт для того, щоб було за що відзвітуватися? Так внесіть у план підвищення активності Сонця, скажете потім, що то Ваша заслуга!
популяризація всеукраїнських позапартійних україномовних газет патріотичного змісту («День», «Шлях Перемоги», «Слово Просвіти», «Голос України», «Урядовий кур’єр» та ін.).
Популяризація серед кого і як? Як завше змусите держслужбовців купувати? Для чого купувати оте друковане лайно, де друкується, скажімо «професор» В. Бебик, котрий пише, що Архімед направду жив у Верхній Сіракузівці на Мелітопольщині, а не на Сіцилії. Звісно, що патріотично, але ж і брехливо…
виведення інтернет-газети обласного комунального інформаційного агентства «Новини Полтавщини» на лідерські позиції серед Інтернет-видань області за кількістю відвідувачів…
Це звучить жалюгідно. Я працюю редактором історичного сайту. Коли ми розміщуємо цікавий матеріал, то маємо купу відвідувачів, перепости і т.д., коли не цікавий – мало читачів, і це – природно. Ваші новини – нудні й одноманітні. Агентство спочатку підносило на щит регіоналів, а тепер «нову-стару» владу, у тих же самих тонах. Це нудно читати, адже, навіть отой совковий стиль заголовків не змінився: «Пархоменко відкрив садочок у Гадячі» - «Ворона послухав Пустовгара». Одні й ті самі люди пишуть ті самі слова про ті самі події, тільки вписують інші прізвища…
«кадрове оновлення ОКІА «Новини Полтавщини».
А чому цього досі не зроблено, де обіцяна люстрація? Де свіжі мізки? Де нові люди? Для чого це декларувати?
Підготовка проекту та організація виконання розпорядження голови облдержадміністрації «Про заходи щодо забезпечення відкритості та прозорості діяльності органів виконавчої влади у Полтавській області».
Чому тільки підготовка? Покажіть, скажімо, будинки полтавських суддів чи прокурорів? Розкажіть де вчаться їхні діти? Це було важко зробити до цього?
Відкриття і ведення представництв Полтавської облдержадміністрації у соціальних мережах «Фейсбук» і «Твіттер».
Це взагалі виглядає нищівним! Невже для цього треба затверджувати якусь програму? Та будь-який школяр може зробити сторінку класу у соцмережах, а тут цілий пункт концепції! Сам цей пункт підкреслює жалюгідність «нових» чиновників, коли замість того, щоб зробити, треба декларувати. ТА ЩО ТУТ ОБГОВОРЮВАТИ, ЯКЩО МОЖНА ЗРОБИТИ СТОРІНКУ???? Якщо ж для Вас це проблемно, то ось я її зробив для Вас https://www.facebook.com/pages/Полтавська-ОДА/468414506627107?skip_nax_wizard=true&ref_type=logout_gear
Вивчення громадської думки з актуальних питань сьогодення.
А для чого її вивчати, щоб розбити в «пух і прах», як зауваження Діонісія Капліна?
Видання соціально-значущої літератури:
«ПОЛТАВІКА. Полтавська енциклопедія» - друк 9 тому «Образотворче і декоративне мистецтво».
Тут хочу звернутися до мешканців Полтави, видавнича діяльність Департаменту, це гроші викинути на прославляння «себе чудових». Для чого витрачати сотні тисяч гривень на друк книги, яку можна зробити і розповсюдити в електронному варіанті? Видрукований том «Полтавіки» про релігієзнавство містить гасла про багатьох «видатних» релігієзнавців, котрих за межами Полтави ніхто не знає, бо їх науковий релігієзнавчий доробок друкувався лишень на сторінках місцевих видань. Так само кому потрібна вихолощена історія комсомольців Полтавщини чи два розкішних видання про владу «на історичних паралелях», котра у книгах була представлена ліпше за лицарів круглого столу, а потім направду виявилася прихвоснями Януковичів? Тепер будемо освоювати сотні тисяч гривень на чергові томи про видатних, видатненьких і не дуже видатних «нових» можновладців, науковців, літераторів і т.д.? Тоді давайте ці книги подаруємо бійцям нацгвардії, щоб закриватися від куль…
Впровадження інформаційно-просвітницького проекту «Правда про ІІ світову війну» (оприлюднення матеріалів провідних науковців-істориків, громадських діячів, сімейних розповідей).
Наостанок для невігласів… Історичної правди не існує, у кожного, а тим паче про війну. Правда своя, але це вже як ремарка, адже правда у нас таки скоро з’явиться, якщо наш полтавський відділ оруелівського Міністерства Правди, таки змінить не шило на мило, а підхід до своєї роботи.
Ігор Сердюк – кандидат історичних наук, редактор сайту historians.in.ua
