У ній автор (доволі суперечлива постать, він свого часу був навіть заступником «великого українського провокатора», лідера «Братства» Дмитра Корчинського). Купа інформації, котрою наразі заповнилася мережа, є або правдою, або відвертим фабрикуванням — не мені вирішувати. Але Його ідеї містять доволі раціональне зерно.
Ідея в тому, що наразі наша Система є вкрай прогнилою. Юрій Луценко говорить, що незабаром буде дефолт (правда, Пинзеник свого часу теж так казав — і нічого ж не сталося). Не знаю як там з економікою, але навіть у соціальному плані видно, що так далі продовжуватися не може.
Отже, Арестович пропонує доволі цікаву стратегію — бити в різні точки Системи, але постійно, методично, щоб сама ця Система не знала, куди Їй краще перекидати сили, де буде потрібніша мобілізація. Згадуються слова сміливого ректора одного з київських вишів: «На всіх Нас убивць і в’язниць не вистачить». Сильні слова. Всіх не пересаджають. Та частина соціуму, яка зараз є проти влади — це доволі значна частина, і не рахуватися з Нею не можна. Тому що є не одне серйозне «бо» — ця частина доволі активна.
Кожен може робити саме ті речі, до яких він більш придатний, які йому є ближчими. Хороші організатори будуть робити акції протестів, пікети; хороші господарники — ставатимуть комендантами, логістами; блоґери і сммники — активно поширюватимуть інформацію; айтішники — робитимуть атаки на брехливі ресурси. Кожен бажаючий зможе знайти свою стезю, свою, як казав Григорій Савович Сковорода — «сродну працю».
- Автор «Стратегії теплого океану» Олексій Арестович (фото: www.ogo.ua)
І саме в цій постійності, саме в цій методичності і полягатиме успіх справи. Представники Системи будуть розгублені, Їм доведеться жити у постійному стресі. Вони мають лягати і вставати з думкою про те, які акції чи несподіванки чекають на них сьогодні. Їм потрібно буде весь час жити у цих переживаннях.
Ще ми мусимо знати їх в обличчя. Вбивати морально — не вітатися, відмовлятися співпрацювати, не спілкуватися. Вони мають зрозуміти, що та Система, яку вони так старанно підтримують — незабаром впаде, але ж Їм і надалі доведеться жити у цій країні, з цими ж людьми, і цими ж сусідами. У своїй більшості вони не Азаров — не полетять в Австрію до сина, а лишаться тут: у Києві чи Полтаві, Броварах чи Лубнах.
Безликість системи їх рятує. Цю безликість ми і маємо руйнувати. Знати своїх депутатів всіх рівнів, вимагати від них звітності. Всі вимагання хабарів, помилки режиму мають ставати доступні громадськості через засоби масової інформації, соцмережі — з розвитком комунікацій це і не має бути так важко. Потрібно лише почати.
Ще одною запорукою перемоги має стати єдність і впевненість у тому, що за кожного свого заарештованого активіста громада буде стояти до кінця. Вони не повинні мати змогу вести «тиху війну», коли відбуваються викрадання, тортури і (тим самим) залякування активістів. Ми маємо зрозуміти власну відповідальність як перед країною, так і перед кожним членом своєї громади, який зрозумів те, що він може впливати на цю Систему, як Океан є всього-на-всього сукупністю великої кількості краплин.
Ця стратегія Арестовича не є ідеальною. Вона абсолютно не містить точного плану дій, але ж це лише початок, лише закваска для вироблення справжніх. І у дискусіях, суперечках, на власному досвіді багатьох людей такі стратегії і сформуються у ті, що приведуть нас до перемоги над Системою, котра вже себе остаточно вичерпала.
Роман Повзик, громадський активіст, НМО «Magnum Opus»
