Інколи ми не помічаємо людей, з котрими нас перетинає доля. Саме це і цікаво — таке собі випробування — чи зумієш Ти розгадати ребус, пазл, код, який Тобі підкидають зверху.
Якби кожен усвідомлював скільки визначних особистостей проминуло повз нього, пролинули безслідно так і не ставши частиною Його життя. І не тим визначних, що мають підвищену увагу у ЗМІ, зовсім не тим...
Мені пригадується минулий вересень. Львівський вересень. Саме розпал Форуму видавців і в одну з бібліотек міста набилася купа зацікавлених. Розмова Тараса Прохаська і Олега Лишеги. Поміж ними Богдана Матіяш. Але мова наразі зовсім не про них, хоч як би і хотілося розповісти.
Місць уже не вистачало. Читальний зал просто не вміщував такої кількості слухачів. Почали заносити додаткові стільці з інших залів, щоб розмістити всіх охочих.
Оскільки наша компанія прибула на місце зустрічі доволі завчасно, то сиділи ми у першому ряду. У нульовому (тобто у проході, куди поставили стільці) сиділи дві львівські жіночки.
Розмова велися неспішно, чимось нагадуючи прозу одного з гостей — Тараса Прохаська. Теплота вересня, зручні сидіння і втома від кількох днів подорожі з Полтави поволі заколисували. Одна дівчинка з нашої компанії, Валя, трішки придрімала за столом.
Побачивши соню з першого ряду, жіночка з нульового не могла стриматися. Вона зауважила, що скільки людей не мають місця сісти, а дівчина прийшла сюди спати. Після такого випаду сну у Валі вже не було (принаймні вона старалася його не показувати).
Настрій був зіпсований. Я дивувався, що скрізь (навіть у Львові, який я обожнюю) знаходяться такі жінки зі скандальною вдачею. Чому не можна було прийти трохи раніше і сісти нормально? Невже це дійсно складало таку проблему.
Раптом вона підказала щось Лишезі і він подякував "пані Галині Чубай". І мене перемкнуло. Я зрозумів, що переді мною сидить дружина одного з найсильніших і найзагадковіших поетів ХХ століття — Грицька Чубая. Це Її син Тарас і його "Плач Єремії" доводить до сліз не одне покоління дівчат під пісню "Вона". Це ж про Неї писалося "Коли до губ твоїх".
Родина Чубаїв, зліва-направо: Тарас, Соломія, Грицько, Галина
Така незламна. Така сильна.
Розглядаючи сімейні фото Чубаїв, я заглядав у очі цієї ж жінки. Молодша на кілька десятиліть. Щаслива. Незабаром вона втратить чоловіка. Але зможе поставити на ноги двох талановитих дітей — Соломію і Тараса.
Будь-які зауваження нам не варті і рядка з віршів, присвячених Їй.
Найгірше в тому, що в більшості випадків доля не буде вказувати ким є ця людина, яке життя вона пройшла, яке світло носить в собі і як може вплинути на Вас. Все це потрібно вчитися виявляти самому, шліфуючи інтуїцію, досвід і душу.
Зустріч з Галиною Чубай я запам'ятаю на все життя. Навіть якщо вона ніколи не дізнається мого імені.
