Показ відбувався 12 лютого ввечері в палаці-дозвілля «Листопад».Полтава серед небагатьох міст, до якого режисери встигли привезти свою роботу, адже оператор та режисер монтажу стрічки Дмитро Панков – наш полтавець.
В’ячеслав Печененко, Катерина Стрельченко та Дмитро Панков. Фото Ольги Матвієнко
Фільм продемонстрували поки що, до Полтави, лише в Дніпропетровську, Києві, Жовтих водах та Львові.
Попри те, що вхід був вільний, глядацький зал – напівпорожній. Автори стрічки не відкидають, що на це могла вплинути погана поінформованість. Зокрема, коли їх запитали «чому було мало реклами?», відповіли: «все робили власними силами та силами друзів».
– Фільм зняли за 4-5 місяців про події серпня 2014 року. Поспішали до річниці Іловайської трагедії, але не встигли, – розповідає режисер Катерина Стрельченко. – У нашій стрічці немає складних режисерських прийомів, його складно дивитись в емоційному плані. Головні герої фільму – родичі, які втратили своїх близьких в «Іловайському котлі» та їхні побратими, яким вдалось врятуватись. Складно було почати роботу – робити перші дзвінки людям, які пережили таке горло. У кожного з них різний психологічний стан. Спілкуючись з цими людьми, залишаєш частину себе, бо співпереживаєм разом з ними. Це дуже складно. Всі хто бачив цей фільм, після перегляду не охоче йдуть на спілкування, щоб ділитись враженнями, бо це стрес. Для тих, хто це пережив, – подвійний стрес. Проте такі фільми слід показувати, дивитись, особливо тим, для кого війна дуже далеко, – потрібно нагадувати про неї, бо вона ще не закінчилась. Окрім того, хтось уже заплатив своїм життям за те, щоб ми тут з вами мали мирне небо.
Катерина Стрельченко
До слова, автори стрічки – студія «12-й кадр» уже працюють над наступною частиною – цього разу про Піски, де також полягло багато захисників України. Окрім інших міст України, фільм «Іловайськ.Лицарі неба» планують показати і за кордоном, для цього роблять переклад італійською та англійською мовами.
Дмитро Панков
– Дуже хотів показати фільм у рідному місті, ділиться Дмитро Панков. – Збирались спочатку показ зробити у «Конкорді», але не вийшло, була ціла епопея, але це вже інша розмова. Тому звернулись до міського голови Олександра Мамая, який надав нам можливість показати нашу роботу в палаці-дозвілля «Листопад». Нас часто запитують чому у стрічці саме про підрозділ «Дніпро-1». Все тому, що нам на зустріч пішов Штаб національного захисту Дніпропетровської області й власне полк «Дніпро-1». Саме вони нам допомогли зняти фільм, аби пам’ятали про їхніх побратимів. Проте стрічка охоплює і такі батальйони, як «Донбас», «Миротворець» і ЗСУ.
У Полтаві серед глядачів в залі можна було побачити рідних полеглих бійців з Полтавщини. Зокрема Марія Карпівна, мати загиблого в АТО художника Валерія Боняківського навіть вийшла на сцену. Вона подякувала гостям і подарували їм пиріжки, які спекла сама. Зазначила, що їм наступного дня далі в дорогу, то ж смаколики мають стати в нагоді.
Разом з авторами кінострічки приїхав і один з його героїв – В’ячеслав Печененко, командир полку «Дніпро-1». Останній, виступаючи зі сцени перед показом фільму, розповів, що навчався у Полтаві:
– Радий знову опинитись в Полтаві, адже майже 28 років тому я вступив до Полтавського вищого зенітного ракетного училища, – сказав він. – Згодом я пішов на пенсію, але війна змусила мене знову одягнути форми, взяти зброю та йти захищати Україну.
В’ячеслав Печененко
Окрім того, творці проекту зауважили, що для музичного супроводу своїх стрічок вони використовують роботи полтавців.
Про сам фільм
Кінострічка «Іловайськ.Лицарі неба» триває дві години. Його умовно можна поділити на три складові – розповіді рідних та побратимів про 15-х полеглих героїв, відеоархіви самих бійців із зони бойових дій та розповіді командирів про календарний перебіг подій Іловайської трагедії.
– Увага! Нуль перший «Дніпру-1»… Всім, хто має зв'язок… передай побратиму, у яких відсутній зв'язок – нам обіцяють коридор, – з такої команди радіозв’язку розпочинається фільм «Іловайськ.Лицарі неба».
Про кожного бійця – окрема історія. Спогадами діляться батьки, дружини, брати, сестри, діти та побратими. Більшість з рідних героїв не вірять, що їхніх захисників не стало.
–Він був для мене стіною, яка зруйнувалась за одну мить, – розповідає у стрічці, плачучи, сестра одного з героїв, який не повернувся. – Ми ж з ним родились двійнею. У нас така традиція була – вітати один одного: спочатку я його, через 10 хвилин він мене. Ми завжди були разом. Він був для мене цілим світом, якщо не цілим, то половиною точно. У нас діти з’явились на світ в один рік. У мене є син, і в нього син. Він обіцяв, що ми разом будемо дітей піднімати, разом у школу, повести доньку мою на випускний за ручку обіцяв. Говорив, що приїде в серпні… Я відчувала, що 18 серпня щось відбувається з ними…Уже рік минув, а я не навчилась жити без нього. Я не вірю …
–Я дізналась про те, що моя дитина в АТО вже після того як він зник в Іловайську, – розповідає мати іншого. – Він мамі нічого не розповідав. Ми чекаємо його додому, Новий рік будемо зустрічати разом.
Завершує фільм-реквієм пісня, яка дає надію, що настане «той день і час», за який захисники України віддали життя. Автор пісні – також полтавець Костянтин Ізюмов. Під музичний супровід глядачам показують щасливу сім’ю – бійця полку «Дніпро-1» з його вагітною дружино та двома доньками. Вони – щасливі, збирають разом полові квіти під мирним небом.
Читайте також – «Після бою під Іловайськом генералу порадили застрелитись»
