Дундича 1-й провулок став провулком Миколи Лемика
Фото – slavia.do.am
Про Миколу Лемика мало кому відомо, проте його вчинок вартий уваги. Завдяки цьому студенту світ дізнався про Голодомор 1932-1933 років, хоча про цей факт чомусь майже не згадують. Доля цього видатного студента, до речі, пов’язана з нашим краєм.
Миколі Лемику було лише 18, коли Організація Українських Націоналістів (ОУН) у Західній Україні вирішила змусити світову громадськість звернути увагу на Голодомор в Україні. На нараді ОУН вирішили вчинити атентат на чиновника Москви – радянського консула у Львові.
Довідка «Кола»
Атентат – замах на вбивство
Із десяток молодих членів ОУН зголосилися здійснити вирок. Але потрібен був не просто відважний молодик – це мав бути інтелігентний чоловік із міцними нервами. Його завданням було не лише виконати присуд, а й оборонити себе від енкаведистів, охоронців у консульстві та здатися в руки польській поліції. І, що найважливіше, гідно триматися під час судового процесу, який мав висвітлюватися світовими ЗМІ.
Добровольці тягнули жеребок. Доля обрала студента львівського університету, 18-річного Миколу Лемика – сина селянина з села Солова, розташованого за 30 кілометрів від Львова. Хоча, здавалося б, що спільного мав хлопець із невеличкого галицького села з селянами, які пухли від голоду десь на Сході України?
Спецоперація
Операцію, що мала відбутися в радянському консульстві, ретельно готував Роман Шухевич, бойовий референт Крайової Екзекутиви ОУН. Атентат призначили на 21 жовтня. На початку жовтня Микола Лемик зустрівся у Личаківськім парку зі Степаном Бандерою. Вони проговорили кілька годин про політичну ситуацію, голод в Україні. Бандера проінструктував юнака, як поводитися на суді, як слід детально викладати мотиви свого вчинку. Що важливо – можна дозволити поліції заарештувати себе, однак треба не допустити, щоб охорона консульства, яка складалася з енкаведистів, застосувала зброю.
«Останнє бажання»
Микола розумів, що його, як атентатника може чекати смертний вирок, але не відступив. Коли напередодні Лемика запитали: чи є в тебе якісь побажання, він попросив купити йому нові чоботи.
– Як застрілять і буду лежати, то кидатиметься в очі моє старе взуття. Не хочеться, щоб вороги сміялися, – сказав тоді хлопець.
І йому купили нові шкарпетки та нові чоботи.
Поцілив в іншого
До операції Микола готувався. Зокрема, тренувався стріляти з револьвера в лісі біля Львова. За декілька днів до замаху пришив собі внутрішню кишеню, куди поклав револьвер марки «Оргіс» і натренувався швидко виймати його з кишені.
Зустрів Миколу у Львові Роман Шухевич. Поселив хлопця у «Народному» готелі (тепер це приміщення митниці).
Зранку 21 жовтня Микола вийшов із готелю, зайшов до церкви, помолився й рівно об 11.30 зупинився біля радянського консульства. Далі він діяв за детально розробленим планом. Свій візит пояснив необхідністю виїзду в Радянську Україну. Зайшовши всередину, Микола зловив себе на думці, що консул не схожий на намальований портрет художником Сеньковим, який йому дали, та часу на роздуми не було.
Коли у хлопця попросили показати листи як доказ, що в нього мешкають у Радянській Україні рідні, він витягнув із кишені заряджений «Оргіс» і зі словами «Це тобі від Організації Українських Націоналістів – за муки і смерть наших братів та сестер, за голод в Україні, за всі знущання…» одним пострілом виконав вирок.
Лемик не чекав, коли внутрішня охорона розправиться з ним. Вигукнув «Всім на підлогу!» і взяв на приціл двох молодиків. І лише коли забігла польська поліція, Микола поклав револьвер на підлогу. Його вивели на вулицю та заштовхнули в авто.
Суд і вирок
Микола Лемик у судді. Фото – krasnews.at.ua
Суд розпочався дуже швидко, вже 30 жовтня 1933 року. Захищали Лемика відомі львівські адвокати Степан Шухевич та Володимир Старосольcький. Під час перерви Шухевич підійшов до Миколи і тихо мовив: «Ви вбили іншу людину – Майлова, сто разів гіршого, ніж Голубов. Це був спеціальний представник Сталіна, який контролював дипломатичні і консульські «совєтські» представництва у Польщі. Ви зробили приємну несподіванку товаришеві Сталіну…»
Під час процесу біля будинку львівського суду українська молодь провела велику демонстрацію на знак солідарності всіх свідомих українців із атентатом як виявом протесту проти більшовицького терору над українським народом. Та проти них виступила польська поліція. Усі ці події спричинили жваве зацікавлення за кордонами Польщі. Політичний сенс атентату, судового процесу та демонстрації краще, ніж усі гучні виступи, продемонстрували кожному закордонному спостерігачеві, що українці на західних землях солідарні з братами на Сході України. А отже, вчинок юного Миколи Лемика не лише призвів до широкого розголосу серед світової громадськості Голодомору 1932-1933 років, а й спричинив пробудження національної свідомості передусім західноукраїнської молоді.
Життя після вироку
Миколі Лемику винесли вирок – смертна кара. Однак, враховуючи неповноліття підсудного, оголосили про його довічне ув’язнення. Відвезли Миколу під Варшаву в політичну в’язницю «Святий Хрест». Півроку Лемик чи не єдиний у в’язницi утримувався в кайданках. На початку Другої світової війни в’язнів переганяли до іншої тюрми, йому дорогою вдалося зняти кайданки і втекти. Щоправда, при цьому отримав поранення. Дістався до найближчого села, лікувався в українській родині, потім вчителював.
Зв’язок із Полтавщиною став трагічним
4 серпня 1940 року Микола Лемик одружився з Любою Возняк – рідною сестрою Марії Возняк, яка вийшла заміж за брата Степана Бандери.
Після проголошення у Львові 30 червня 1941 року соратниками Степана Бандери Акта про створення Української держави «просувати» ідеї незалежності на Схід вирушили три похідні оунівські групи – Північна, Середня і Південна. Середню очолив Микола Лемик.
Микола мав призначення до Харкова, посилав зв’язкового, щоб Люба долучилася до нього, та коли вона прийшла в Полтаву, його вже не було серед живих. У жовтні 1941 року гестапо заарештувало Миколу Лемика. Відомо, що його розстріляли в Миргороді. Місце його поховання не відоме.
Довідка
Пам’ятний знак Миколі Лемику встановили лише 2012 року в селі Солова Золочівського району, де він народився.
Також у Львові розмістили пам’ятну дошку на будинку, де він убив Майлова.
Фото – cun.org.ua
За матеріалом vkurse.ua
