У 70-х роках Українська РСР постачала енергоресурси у Росію, Литву, Латвію, Польщу та Чехословаччину. Частка українського блакитного палива з видобутку його у СРСР складала майже 25%.
Тільки 1975 року в Україні видобуто 68,7 млрд куб. м газу. Це майже вдвічі більше, ніж річна потреба України у блакитному паливі за 2015 рік (обсяг спожитого в Україні газу за минулий рік склав 33,8 млрд куб. м). Українці були газовидобувними першопроходцями СРСР, будували газопроводи від Львова до Сибіру.
За понад півстоліття роботи у цій галузі ми здобули неоціненний досвід, який нині використовують у роботі фахівці з інших країн колишнього Радянського Союзу. Звісно, досвід цей отримали шляхом проб та помилок. Один із таких випадків – газовий фонтан на Харківщині нині старанно розжовує російська пропаганда. Зокрема, у ЗМІ розповідають історію про ядерний вибух поблизу селища Першотравневе на Західно-Хрестищенській свердловині №35 під час ліквідації газового фонтана. Страшні історії про «хмару у формі гриба», випробування радіації на людях та «другий Чорнобиль» мають наштовхнути читача на думку, що видобування українського газу – небезпечне для населення, тож краще його закуповувати у Росії. Тому «Коло» вирішило розпитати про подробиці тих далеких подій безпосереднього їх учасника.
Специфіка газовидобування в Україні
Гірничо-геологічні умови буріння свердловин в Україні вважають найскладнішими у світі. Незважаючи на це, успішність відкриття родовищ за останні 60 років була близько 30 %, що значно вище, ніж у США. В Україні поклади газу зустрічаються на глибинах нижче 6 тисяч метрів.
Нафтові й газові фонтани в СРСР
У радянський період в Україні сталося 127 відкритих нафтогазопроявів та фонтанів. Із них у Східному регіоні – 88, у Західному – 27, у Криму та акваторіях морів – 13.
Не кращими були справи у інших регіонах СРСР (Росії, Узбекистані, Казахстані, Туркменистані), хоча гірничо-геологічні умови там значно простіші, ніж в Україні. Із 1985 до 1994 року в Росії сталося 113 відкритих нафтових і газових фонтанів, 48 з яких супроводжувались пожежами, вибухами і людськими жертвами.
Чому спалахували фонтани?
У радянські часи найчастіше відкриті фонтани спалахували через порушення правил ведення бурових робіт та недостатню інформованість про стан геологічного розрізу.
Підземні ядерні вибухи (ПЯВ) з мирною метою
З 1957 року ядерні вибухи з мирною метою почали використовувати у США. У СРСР вперше такий підземний ядерний вибух здійснили 1965-го у Казахстані та в Башкирії. Протягом 1965-1988 років у СРСР було 128 підземних ядерних вибухів.
З якою метою застосовували підземні ядерні вибухи?
У 64% випадків вони були спрямовані на сейсмічне зондування надр та створення підземних сховищ.
У 19% – на інтенсифікацію припливів нафти і газу.
У 4% – на ліквідацію аварійних газових фонтанів.
Найбільше – 11 вибухів – було 1984 року.
Найбільше підземних ядерних вибухів здійснили на території Астраханської області – 15. Останній підземний ядерний вибух виконали 1988-го. У майбутньому за допомогою такої методики планувалося прокладати русла каналів та перекидати води з північних рік на південь СРСР.
Успішним прикладом ліквідації газового фонтану шляхом підземного ядерного вибуху була ліквідація 1966 року газового фонтана на родовищі Урта-Булак в Узбекистані. Факел із дебітом 12 млн. куб м\д вже горів 1064 доби і в атмосферу випустили 15 млрд куб. м газу. Після вибуху у похилій свердловині через 23 секунди фонтан погас.
Як запалав фонтан поблизу Першотравневого
Бурові роботи у пошуках газу поблизу села Першотравневого, що на Харківщині, почали здійснювати ще 1952-го. 1968 року із пробуреної на Західно-Хрестищенському піднятті свердловини №9 вперше отримали приплив газу. Видобувні роботи у цьому регіоні тривають до сьогодні. Сумарні початкові запаси газу на родовищі оцінили об’ємом понад 350 млрд куб. м.
29 травня 1970 року на околиці Першотравневого почали буріння чергової свердловини №35 проектною глибиною 4400 м. Досягнувши глибини 3859 м, сталася аварія, пов’язана зі зламом бурових труб. Буровики зуміли відкрутити прихоплені труби і підняти їх на поверхню. Подальше поглиблення було вирішено припинити. У свердловину спустили обсадну експлуатаційну колону, яку зацементували і обв’язали фонтанною арматурою. Після цього почались роботи по освоєнню свердловини. Уже 16 вересня 1971 року із свердловини № 35 викликали приплив газу. Після очищення свердловини її закрили на накопичення тиску. Але 19 вересня 1971 року пролунав вибух і фонтанна арматура вагою 1,5 тонни і підвішеними на ній насосно-компресорними трубами вагою 27 тонн, обірваними шматками експлуатаційної і технічних колон піднялись над землею на висоту понад 3 м, зависли, як невагомі. Зі свердловини з ревом у бурову вежу ввірвався фонтан сухого з голубим відтінком газу. Один з буровиків отримав важкі травми і дорогою до шпиталю помер.
Із усіх версій причини фонтана найбільш імовірною вважали просочування газу через різьбові з’єднання труб протягом тривалого часу під тиском, який перевищував міцність труб.
Як глушили фонтан на свердловині №35 поблизу Першотравневого
Для глушіння фонтану на свердловину прибув харківський воєнізований загін фонтанників з міста Балаклія, який очолював Г. Батюк, розповідає Ярослав Василик, який 1971-го був командиром Балаклійського загону СВАРЧ.
– 16 вересня ми родиною саме відзначали день народження сина, у домі зібралися гості. І раптом на порозі – Батюк: треба глушити фонтан, – згадує Ярослав Миколайович. – Збори у родині фонтанника недовгі – взяв спецодяг, харчів на 2-3 дні – і готовий.
Керував роботами на свердловині Михайло Корніленко , командир воєнізованої частини Українського НГРР (пізніше – гендиректор ДГП «Полтаванафтогазгеологія»).
Зусиллями харківського загону вдалося спустити у палаючу свердловину більше 10 труб НКТ (насосно-компресорні труби) з решіткою на кінці. Конструкцію згодом було запакеровано алюмінієвими кульками і гумовою крихтою для герметизації затрубного простору. Таким чином фонтан вдалося частково взяти під контроль і можна було починати давити свердловину «в лоб».
Але настала ніч. Фонтанники наполягали на продовженні робіт, міністерське керівництво ж заборонило це і вирішило змінити вахту.
– На той час наш харківський загін працював уже 33 дні, ми ось-ось мали задавити свердловину, – згадує Ярослав Василик. – Працювати були готові вночі, мали сотні машин, які добре освітлювали свердловину. Але нас відіслали додому. На наше місце прислали новий загін із Полтави. Була пізня осінь. За ніч вода у пригирловій частині НКТ замерзла…
Із полтавським загоном на свердловину прибув Роман Кузан – головний інженер воєнізованої частини з новим планом робіт, погодженим «нагорі». Згідно цього плану потрібно було припідняти НКТ, які спустив попередній загін. Під час цього підйому обламався гак, на якому трималась вся конструкція, стався вибух газу, і загорівся факел. Від вибуху майданчик розлетівся на шматки, вибухова хвиля підняла людей на висоту близько 25 м, із свердловини почали вилітати уламки НКТ і падати навколо свердловини. Роман Кузан і командир взводу фонтанників Шишов упали вниз на металеве обладнання бурової і від отриманих травм померли на місці.
Удома харківські рятувальники пробули аж день. Увечері у квартирі Ярослава Василика пролунав дзвінок – повертайтеся на свердловину.
Між тим, діставши «добро» у Москві, Мінгео України вирішило бурити 2 похило-спрямовані свердловини №33 і № 34, щоб їхні вибої досягли газового пласту, розкритого свердловиною № 35. Ідея полягала у тому, щоб через ці похилі свердловини була можливість по пласту впливати на фонтануючу свердловину № 35 шляхом закачки туди розчину.
Першою у червні 1972 року досягла проектної глибини похила свердловина №33. Через неї у пласт закачали близько 10 тисяч кубічних метрів бурового розчину, але фонтан у свердловині №35 без жодної змін продовжував горіти... Негативний результат глушіння змушував застосовувати інші, більш радикальні, методи.
Гасіння фонтану підземним ядерним вибухом
На той час підземні ядерні вибухи (ПЯВ) для ліквідації газових фонтанів успішно реалізували на родовищах Середньої Азії. Тому міністр Мінгео України Петро Шпак вийшов із пропозицією використання ПЯВ для ліквідації фонтана на палаючій свердловині на Москву. Після нетривалих роздумів Москва на рівні Олексія Косигіна та Леоніда Брежнєва дала згоду.
Суть методу ліквідації фонтану шляхом використання ПЯВ полягала у наступному. В пробурену поруч похило-скеровану свердловину спускався ядерний заряд, який надійно герметизувався (цементувався) на вибої і приводився згодом у дію. Вибуховою хвилею, яка утворювалась внаслідок вибуху, стовбур палаючої свердловини мав бути засипаний і фонтан – припинитись. Ядерники вважали, що якщо віддаль між стовбурами сусідніх свердловин не більше 10 метрів, то вибух буде результативним.
Згідно плану який затверджувався у Москві, чотирьох спеціалістів із Полтави відправили у Ленінград на курси для глибокого вивчення технології дозиметричного контролю. Одночасно була придбана необхідна кількість високоміцних обсадних труб японського виробництва для подальшого спуску у свердловину.
Наприкінці червня 1972 року буріння допоміжної свердловини було закінчено.
Уже на початку липня 1972 року на свердловину №35 з Москви приїхали військові МВС і КДБ. Вони оточили свердловину трьома кільцями охорони. Із спецавтомобілів вивантажили ядерний заряд, і красноградські буровики почали спуск на бурильних трубах ядерного заряду і прикріплених до нього кабелів, що мали зв’язувати заряд з пультами управління на поверхні. По досягненні вибою через бурильні труби кабелі й всю свердловину залили розчином міцного тампонажного цементу, щоб унеможливити потрапляння на поверхню атомів радіоактивного ізотопу.
Перед вибухом харківська міліція виселила із 250 дворів усіх жителів Першотравневого у село Хрестище, залишивши худобу і птицю зачиненими. Усім, хто перебував поблизу робіт, наказали перед вибухом підняти п’яти ніг, аби від різкого підйому землі не травмувати хребет.
– Ми були за 200-250 метрів від свердловини. Думали, щойно вибух заглушить свердловину, відразу будемо закачувати туди розчин. Літо. Тепло. Я лежав на землі. І раптом – стан невагомості. Враження – наче земля вийшла з-під ніг на кілька секунд. І – ура! Полум’я потихеньку зменшується, факел все меншає. Усіх охопило радісне почуття перемоги. Радист зі слів керівника уже почав диктувати текст на Київ про перемогу. Дозиметристи уже готові їхати до гирла міряти радіацію, заводять машини, і раптом факел стає все більший, більший – і за пару хвилин відновлюється, – згадує ті далекі події Ярослав Василик.
Московські військові мовчки і неквапливо зібрали своє обладнання, залишили на свердловині тільки 2 своїх представників і уже за годину покинули майданчик.
Військові полтавські й балаклійські радіометристи організовують 4 радіометричні загони і протягом 3 місяців після вибуху поблизу свердловини і території біля неї регулярно вимірюють радіоактивність. Скрізь її рівень не перевищував фонові показники.
Протягом 2 місяців місцева влада на виділені Мінгео України кошти ремонтувала пошкоджені вибухом будівлі у Першотравневому.
Опубліковані через десятиліття після цієї події відомості про вибух в атмосфері «брудно-коричневого гриба висотою понад кілометр», кількаразове підкидання людей у повітря, загибель тварин – домисли, які очевидці події залишають на совісті авторів.
Чому не спрацював підземний ядерний вибух?
Негативний результат ПЯВ, на думку буровиків, стався через значну віддаленість точки вибуху від стовбура палаючої свердловини № 35, бо не були відомі ні азимут, ні кривизна її стовбура.
Як загасили фонтан
Після невдалих спроб для ліквідації фонтана на свердловині № 35 Москва нарешті погодилась із пропозицією Михайла Корніленка та Леона Калини, яку вони намагалися «пробити» з перших днів аварії. Вони пропонували розкопати пригирлову частину свердловини на глибину 17 метрів та відрізати пошкоджені верхні труби, обладнати цілі обсадні труби противикидним обладнанням і вгамувати некероване полумя.
Всі робочі креслення виконав Леон Калина. Котлован вирішили копати по прямій лінії з двох сторін свердловини, щоб забезпечити доступ більшої кількості техніки і обладнання до місця порушення труб. Ширина траншеї становила 6 метрів, загальна довжина – понад 120 метрів. Траншею рили протягом 3 тижнів під факелом, що постійно горів. 8 бульдозерів вигрібали ґрунт поперед себе на поверхню. Після бульдозерів стінки траншеї зачищали вручну лопатами 6 бійців-фонтанників у брезентових костюмах. Незважаючи на те, що факел був від робочих на висоті понад 20 м, температура у котловані була висока, зона робіт постійно зрошувалася водою, бульдозеристи мінялись через кожні півгодини. Коли нарешті на глибині 16,5 м дістались до місця виходу газу із 146 мм труби, решту поглиблення траншеї і її очищення проводили виключно вручну, а бульдозери тільки вигрібали накопаний бійцями ґрунт на поверхню.
Нарешті всі обсадні труби до нижнього порушення були розриті. Газозварювальники у вогнестійких французьких костюмах ручними труборізками відрізали пошкоджені труби і встановили на гирлі свердловини противикидне обладнання, а газ пустили через викидні труби на земляні амбари.
Леон Калина сказав, що давити фонтан буде «в лоб». До вирішення завдання з визначення способу задавки свердловини були залучені всі профільні інститути СРСР, які одностайно схилялись до думки, що фонтан з такими дебітом і тиском «в лоб» ще ніхто не задавлював.
Михайло Корніленко підтримав Леона Калину і взяв відповідальність за результати операції на себе. На рішення і підготовку до затиснення свердловини пішло 2 тижні.
Нарешті все було готово і почалася задавка. Свердловина прийняла весь розрахунковий об’єм рідини глушіння і через півгодинну витримку по закінченню операції замовкла! Далі була справа техніки…
Закінчились роботи встановленням на гирлі бетонної тумби з репером. Свердловину ліквідували згідно з чинними нормативними вимогами.
Згідно з документами, під час фонтана зі свердловини № 35 в атмосферу випустили 437 млн куб. м газу і 9,6 тис. тонн газового конденсату, що становило понад 110 мільйонів доларів (за курсом долара станом на 2010 рік). Фахівці вважають, що це половина від фактичних втрат, бо в ті часи керівництво міністерства боялось перед ЦК КПУ і Москвою показувати справжні об’єми втрат.
Котлован загорнули, рекультивували територію, орна земля і досі використовується за призначенням. Про події тих днів на свердловині № 35 нагадує тільки бетонна тумба з металевою табличкою-репером.
– Після того, як встановили репер, ми щомісяця вимірювали радіацію, нас суворо контролювали, – згадує Ярослав Василик. – Не було жодних витоків радіації. Якби було опромінення, то чи прожив би я після вибуху 45 років. І не тільки я, живі й інші мої колеги, з якими ми працювали на свердловині.
Наказом Міністерства геології України 1973 року витрати на будівництво свердловини №35 Західно-Хрестищенської у сумі понад 2 мільйони рублів були списані з балансу. Тоді ж Мінгео ліквідувало з технічних причин допоміжні свердловини № 34 і № 33.
Всього на Західно-Хрестищенському родовищі пробурили 202 свердловини. Станом на 2010 рік із родовища видобули 286 млрд куб. м газу, що тільки за ціною 240 доларів за 1 тис. куб. метрів становить 68,6 млрд доларів.
Так завершилась 27-місячна історія одного з численних газових фонтанів Радянського Союзу. За 45 років, що минули з часу тих подій, українські буровики значно вдосконалили технологію буріння і відкриті фонтани відійшли у минуле.
Наразі Україна має усі складові для забезпечення власної енергонезалежності: родючі поклади газу, величезний досвід та сучасні технології його видобування. Якщо до цих трьох складових додати політичну добру волю української влади, про газову залежність від Росії може бути забути назавжди.
Для підготовки статті використовували книгу «Газові фонтани і атомні вибухи в Україні» Ігоря Леськова, статистичні дані НАК «Нафтогаз України». «Коло» вдячне Ярославу Миколайовичу Василику за консультаційну допомогу.
До теми: Можемо забезпечити газом навіть сусідні країни – у Полтаві відкрилася нафтогазова виставка
