Полтавські нотатки: Кава, дороги та Чупакабра за кадром

Місто-герой Полтава настільки багатогранне, що осягнути його без емоцій неможливо. От і зі мною за два дні перебування тут трапилось декілька курйозів. І залишити їх за кадром проекту «Інше місто» було б злочином. Це не так інформативно, проте хоч посмієтесь. Хай навіть з мене. Що ж, подорож з Рівного до Полтави описувати не буду. Скажу лишень, що поїздка у вагоні потяга нагадує тимчасове проживання у комунальній квартирі на колесах. З усіма красотами… А ще найгірше – їхати довелось з 26 на 27 березня, себто в останню неділю березня. Саме так! У цю ніч переводять годинники. Хоч убий, куди поділась чи додалась та година, не знаю. Але всю дорогу чомусь згадував роман Стівена Кінга про часові портали та ненажерливих лангольєрів. Хай, навіщо брати важке в руки, а дурне в голову. Тим паче речей з собою брав лише один рюкзак. За законом військового часу – щоб міг сам нести. Два дні минуло, а я його не розпаковував. Хто зна… Знайти каву з автомата Зійшовши з потяга, зрозумів – приїхав на годину раніше запланованого. Відповідно колеги з газети «Коло» мають мене зустріти о десятій. Саме час попити кави. Бажано з автомата, бажано «мокачіно». Тільки автомата на «Полтаві-Київській» - ніц. Іду шукати на вулиці. - Мужчина, сумку застегни! - чую вслід істеричні вигуки не дуже пристойного вигляду бабусі. – Мужчина! Не звертаю увагу і пру далі. Вже біля виходу дивлюсь на рюкзак. Справді, нижню кишеню не закрив. Це вночі крадькома «з кулака» підкріплявся бутербродами. Буває! Біля вокзалу знаходжу павільйончик з написом «Кафетерій». Плакати з пивом мене ще при вході насторожили. Заходжу. Нікого, навіть офіціантки. Тільки дядько стоїть і заутреннє пиво з бокальчика потягує. І так мені щось додому захотілось... Автомати з кавою я знайшов вже в сусідній автостанції «Полтава-3» та торговому центрі по сусідству. Але не щастило ж ще з вечора. Тому дрібних грошей не було. А наміняти їх зрання в якомусь магазині… Таке навіть Копперфільд не зміг би. Все одно кава там несмачна. Це я з’ясував наступного дня. Дорогі дороги Шановні полтавці, у вас чудові широкі дороги! Це дивовижно. Ходити тісними вуличками Рівного, Львова – це як взводу солдат спати на одному ліжку. А тут побачив широкі проспекти. Аж почав дихати вільніше. У нас у Рівному мало не рік бились, щоб головну вулицю на кілометровому відрізку на кілька метрів розширити. Так що вам до-доброму заздрю. Погляд молоді на проблему сміття на вулиці Бірюзова :) Про транспорт взагалі мова окрема. Але не можу не подякувати за великовантажні автобуси. Подільська жадібність Курйозний випадок трапився і під час спроби потрапити до рідної (принаймні на три тижні) редакції «Коло». Журналіст газети «Коло» Андрій Іванов шлях з квартири до редакції детально пояснив. У тому числі і як пройти жовту хвіртку в двір редакції. І у понеділок я все робив правильно. "Хфіртка-отсебятіна" Проїхав правильною маршрутівкою, вийшов на потрібній зупинці. І навіть хвіртку з написом «Жовта газета» знайшов. Підходжу, смикаю за ручку – ЗАЧИНЕНО. Ще раз – результат той же. "Соображалка" включається. Ніби по карті має бути обхід. Трішки проходжу убік - і ніц! Вмикаю ноут, дивлюсь гуглмар. Нема! І вхід зачинений. Чудасія! Пробую ще раз…. Ну не турок, же! Все така вона, подільська жадібність (я звідти родом). Все гребе до себе. А варто було лише штовхнути хвіртку… Добре, хоч нікому не телефонував. Ніч і віконниці, Чупакабра Як мені вже розповіли, найзручніша мені зупинка транспорту знаходиться в центрі цікавого мікрорайону «Мотель». У кожному місті є такі райони пригод. Тому коли після восьмої повертаєшся вулицям міста, мимоволі групуєшся. Хто зна. Чи не почнуть зараз тобі пояснювати, хто ти по житті, тикати кулаками в фейс та постанню почку відбивати. А потім думаєш: «З чого б це?». Тим паче в тебе самого такий вираз небритої морди, ніби ти в умі бюджет країни на всіх мешканців справедливо ділиш. Проходиш приватним сектором вулиці Красіна… Все б нічого. Тільки тітонька на ніч закриває вікна товстенними дерев’яними віконницями (ставнями). Так по всій вулиці. Як тут не згадати фільм про вампірів і Віла Сміта «Я легенда» або славетна чупакабра. І в яких то чагарниках вони причаїлись всі разом і карти грають… Ба ні, все добре. Це просто ліричний відступ. Все чудово, зустрінемося у наступному пості.