За розслідуванням справи про викрадення з каси сільпо інкасаторської сумки з 30 тисячами карбованців пильно стежили у Москві. Злочинця полтавські правоохоронці знайшли менше, ніж за тиждень.
Прийшла, відкрила – порожньо
Абсолютно порожній сейф побачила того вересневого ранку Галина, працівник каси Великосорочинського сільського споживчого товариства. Напередодні жінка поклала туди інкасаторську сумку з виручкою з усіх торгових точок та магазинів, які працювали на ярмарку. Це було приблизно 30 тисяч карбованців.
Довідка «Кола»
У 1969 році на 30 тисяч карбованців можна було купити шість автомобілів «Жигуль» (вартість одного 5200 карбованців)
Середня заробітна плата коливалася у межах 40 – 140 гривень. В оперуповноваженого карного розшуку тоді становила 95 карбованців.
Хлібина коштувала 12 копійок.
Гроші повинні були незабаром забрати інкасатори з Миргорода, але не встигли.
– Усі замки залишилися цілі, слідів зламу не виявлено, сейф заченений, грошей немає, – згадує Володимир Плиско, нині директор Музею історії внутрішніх справ УМВС області, у 1969 році – інспектор карного розшуку області. – Розслідувати справу до села відрядили мене та нині покійного полковника Сатурна Городова, очільника карного розшуку області.
Під підозру правоохоронців потрапили всі касири, які змінилися на цій посаді за останні кілька років, – кожен із них користувався ключами, міг мати дублікати. Найбільше уваги правоохоронці, звісно, приділили Галині.
– Її допитували: де зберігала ключі, хто з родичів проживає з нею і міг їх узяти, – згадує Володимир Захарович. – Тоді й дізналися, що цивільний чоловік доньки Галини, яка проживала у місті Костянтинівка Донецької області, мав судимість. Тещу подружжя відвідувало раз на рік, приходили на роботу, навіть допомагали зачиняти ключами двері. Зятя Віктора жінка вважала порядною людиною і заперечувала, що він може бути причетним до злочину.
Неіснуючий спадок і фальшивий брат
Незважаючи на позитивну характеристику тещі, правоохоронці таки вирішили перевірити зятя на причетність до злочину.
– У Великих Сорочинцях, у миргородській райспоживспілці мені та Сатурну Городову дали «Волгу», і ми вирушили до Костянтинівки, – розповідає Володимир Захарович. – Там, у міському відділі міліції, відбулася наша розмова з дружиною Віктора Зінаїдою. Ми повідомили їй те, що матір знаходиться під слідством та про свої підозри. Навіть начальник міліції Костянтинівки у нашу версію не вірив, Зінаїда також не хотіла думати, що її чоловік скоїв цей злочин, але на співпрацю пішла.
Самого Віктора у Костянтинівці на той момент не було. Нібито поїхав до Житомира – збирався продати мотоцикл, який отримав у спадок після смерті матері та зробити оградку на її могилі. Потім планував заїхати до Миколаївської області у гості до сестри. Заїжджати до тещі у Великі Сорочинці не планував.
Наздогін за Віктором до Миколаєва та Житомира відразу вислали дві групи правоохоронців, але марно – вони не знайшли його. А невдовзі Зінаїда отримала з Миколаєва грошовий переказ на 150 карбованців. Гроші ці правоохоронці вилучили, за Зінаїдою встановили стеження. Жінка пообіцяла, що відразу зателефонує, як тільки отримає звістку від чоловіка.
– Коли надійшло повідомлення, що Віктор повернувся додому, я відразу вирушив до їхньої квартири. Ми з Зіною заздалегідь домовилися, що видаватиму себе за її двоюрідного брата з Харкова, якого Віктор ніколи не бачив, – розповів Володимир Плиско. – Коли увійшов до квартири, жінка нас представила. Мені потрібно було ще викликати групу для затримання, тому я запропонував підозрюваному вийти у магазин – купити продуктів на вечерю. Уже біля гастроному «згадав», що забув цигарки, повернув за ріг будинку, де знаходилася телефонна будка, і викликав групу.
Правоохоронці, які прибули невдовзі до квартири, перевірили документи в обох чоловіків: і у «брата», і у Віктора. Останнього попросили пройти до міського відділу міліції. Грошей при ньому не знайшли. До Костянтинівки він привіз лише сумку з речами і виноград для пасинка.
За добу від Казахстану
Уже через півгодини Віктор зізнався правоохоронцям у скоєному і розповів, що гроші заховані у камері схову на вокзалі. Код – «В939» – перша літера імені та три цифри року народження. Виявилося, що зліпок із ключів затриманий виготовив ще рік тому, під час візиту до тещі. Устиг навіть перевірити, чи підходить він до дверей.
Вирушивши брати касу, Віктор приїхав до Сорочинців, забрав ключ, який рік зберігав під собачою будкою у дворі тещі, й пішов до сільпо. Що у касі є гроші, знав достеменно – адже вирахував дні інкасації. Дочекався, поки сторож відійде до їдальні. Спокійно увійшов, забрав гроші, замкнув усі двері за собою. Потім близько години простояв на автобусній зупинці, доїхав до Миргорода, далі – до Полтави. Там придбав костюм та чемодан. Планував їхати до Казахстану, але необхідно було забрати вдома документи, тому й повернувся до Костянтинівки. Думав, лише на день.
Правоохоронцям Віктор пояснював, що на злочин зважився, бо дружина хотіла автомобіль. Тому відразу після пограбування й вислав їй 150 карбованців – великі гроші на той час. А от чи взяв би він її з собою, відповідав невпевнено: можливо, пізніше, коли обжився б.
З Костянтинівки до Миргорода Володимир Плиско та Сатурн Городов Віктора та 30 тисяч карбованців довезли вдвох на «Волзі». Гроші повернули у банк. Віктора засудили за статтею 86 Кримінального кодексу УССР до 13 років без права на амністію. Покарання він відбував у Республіці Комі, Росія. Кажуть, там і залишився.
На думку правоохоронців, покарання не було занадто суворим – за крадіжку державного майна в особливо великих розмірах могли навіть найвищу міру покарання – розстріл – застосувати. Але врахували щиросердне зізнання та те, що майже всю суму вдалося повернути.
Порядок на Сорочинському ярмарку 2011 року оберігали 500 правоохоронців. «Контора» у Великосорочинському сільпо досі функціонує у тому ж приміщенні, де й була у 1969 році. Касир Галина вже давно померла. А про саму подію мешканці села пам’ятають і через 40 років – як не як, найгучніший злочин за всю історію ярмарку.
Довідка
Сучасний Сорочинський Ярмарок почав свою роботу у 1966 році. Зазвичай його проводили у останній тиждень серпня. Протягом останніх п’яти років дату ярмарку перенесли на два тижні, а замість трьох днів стали ярмаркувати п’ять днів. Щороку Сорочинський ярмарок відвідує близько одного мільйона туристів.
