Вилучені монети
Здавати його державі «старателі» не захотіли, натомість почали розпродувати знайдене. Сліди скарбу полтавські правоохоронці шукали у кількох областях України.
«Золоті копальні» Кременчуцього водосховища
Дорогоцінності знайшли не випадкові громадяни – на березі моря поблизу селища Градизьк Глобинського району фактично були облаштовані міні-копальні. «Старателі» просіювали грунт після того, як верхній шар змивала вода. Знаходили уламки дорогоцінних прикрас, монети, які перепродували або обмінювали. Пошукові роботи групи тривали з червня по вересень 1985 року. За цей час жителі Градизька віком від 18 до 36 років знаходили не тільки дорогоцінності, а й предмети, які мали історичну цінність як-то набір кам’яних наконечників для стріл та кам’яну матрицю для відливу сокира. Пізніше ці артефакти благатимуть віддати до державної колекції представники академії наук СРСР з Москви – навіть у їх архівах подібних речей не було.
Монети продавали, міняли на зброю та одяг
– Прерогатива усіх видів операцій, пов’язаних зі скупкою, продажем, обміном валюти, дорогоцінних металів тоді належала виключно державі. Приватним особам виконувати ці види операцій забороняв закон. Тому, коли в управління внутрішніх справ надійшла оперативна інформація, що у Градизьку продають золоті монети, я відразу виїхав туди, – пригадує Анатолій Здор, який тоді обіймав посаду старшого оперуповноваженого по особливо важливим справам, боротьбі з валютними злочинами УБЕЗ області. – Разом з куратором з міністерства ми відпрацювали інформацію, визначили коло людей, які цим займалися, встановили орієнтовно, хто купував монети. Покупців монет ми опитували завуальовано, не пояснюючи їм, що вони теж є співучасниками. Потім почалася кропітка робота по вилученню коштовностей. Вишукували їх по усій країні близько чотирьох-п’яти місяців. В основному ті, хто займався купівлею монет, робив це постійно, швидко перепродував чи обмінював, тому ланцюг був досить заплутаним.
– Підсудні (п’ятеро осіб) порушили Указ Президента Верховної Ради УССР від 30 липня 1976 року « Про угоди з валютними цінностями на території УСРС та інструкції Про порядок укладення між громадянами угод купівлі-продажу, обміну та дарування з метою колекціонування одиничних екземплярів монет, які є валютною цінністю, що допускається тільки по спеціальній згоді органів культури, – йдеться у матеріалах справи. – Так, у липні підсудний продав золоту монету голландський дукат 1711 року чеканки 900 проби вагою 3,43 грами вартістю 144 карбованці 50 копійок за 50 карбованців. Срібну російську монету 1730 року чеканки 875 проби вагою 27,9 грами вартістю 24,83 карбованці віддав у обмін на шість російських срібних монет дореволюційної чеканки достоїнством у один карбованець.
Золоті дукати, які потім держава оцінила у середньому по 144,5 карбованців за штуку, градижчани продавали у середньому по 50-200 карбованців, міняли на золоті хрестики, мисливську рушницю, спортивний одяг.
Велику золоту російську монету дореволюційної чеканки номіналом 10 карбованців 900 проби вагою 8,56 грамів вартістю 359,52 карбованці продали за 500 карбованців. Уже через 10 днів покупець перепродав її за 600 карбованців.
Підсудні на суді пояснювали, що не мали на меті спекулювати валютою, просто поповнювали власні колекції а згодом продавали речі через матеріальну скруту. До речі, у себе удома тримати скарб підсудні боялися – просили перетримати «валізку» удома у когось зі знайомих. Так, у однієї з сусідок затриманого було вилучено шість банок з-під кави, у яких зберігалися монети.
Сліди проданих монет правоохоронці знаходили у колекціонерів у Києві та у Рівному. Оскільки частину речей покупці встигли перепродати далі, вони мусили відшкодувати державі збитки предметами, які належали до категорії антикваріату.
– Так у Києві ми прийшли до одного з колекціонерів конфісковувати майно. Він визнав вину і погодився усе віддати, єдине тільки, просив зробити це швидко. Сам же постійно поглядав у вікно. Виявляється, дуже боявся реакції дружини, – згадує Анатолій Здор. – Остання, до речі, таки з’явилася невдовзі. Сиділа на лавочці біля під’їзду і дивувалася, чи не її майно це виносять.
Замість прибутку – конфіскація майна
Якби градижчани здали скарб державі – мали б на компенсацію у розмірі 25 відсотків від знайденого. Але жоден з них цим правом не скористався.
Суд врахував і відсутність обтяжуючих обставин, щире каяття, позитивні характеристики з місць роботи та наявність неповнолітніх дітей. У судовій справі проходило п’ятеро осіб. З них було стягнуто у державну скарбницю суми від 400 до 1900 карбованців. Рішення судової колегії не було суворим: від року виправних робіт за місцем роботи з утриманням 20 відсотків прибутків та конфіскацією частини майна до трьох років позбавлення волі з конфіскацією майна та відстрочкою вироку на два роки.
За словами місцевих жителів, нині пошуком скарбів у селищі не займаються – більше приваблює вилов риби. З іншого боку, один з фігурантів у справі і досі не покинув заняття антикваріатом.
Довідка «Кола»
Скарби на території Полтавщини
Малоперищепинський скарб знайшли у 1912 році на лівому березі річки Ворскла поблизу села Мала Перещепина Новосанжарського району було виявлено 20 кілограмів виробів з золота та 50 кілограмів виробів зі срібла датовані кінцем 6 – початком 7 століття нашої ери. Вважається, що то були рештки поховання Хана Великої Болгарії Кубрата.
