Грузинські письменники – рідкісне явище на українському літературному ринку. Як і взагалі література про Грузію. Тут можна згадати дослідження Лариси Буракової «Чому Грузії вдалося?» та книгу-інтерв’ю Володимира Федоріна «Ґудбай, імперія. Розмови з Кахою Бендукідзе». Але все ж таки хотілося розповісти не тільки про грузинські реформи, але і про белетристику.
49-річний Дато Турашвілі народився у Тбілісі, де живе та працює і нині. У 1989 році він був одним із лідерів студентського протесту біля Давидо-Гаріджійського монастирського комплексу, територію якого радянські війська використовували як тренувальну базу. Його перші літературні твори стосувалися саме цих подій.
Дато Турашвілі (фото – riowang.blogspot.com)
П’єса Турашвілі «Покоління джинс» була поставлена у травні 2001 року. У 2008 році ця історія отримала реалізацію у однойменному романі. А через 6 років у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» книга з’явилася українською.
У Грузії роман став бестселером.
Про що ж розповідає Дато?
Обкладинка книги (фото – bukvoid.com.ua)
Сюжет книги стосується подій 1983 року. Саме тоді кілька представників грузинської молоді захопили пасажирський літак, намагаючись дістатися до Туреччини і вирватися із «залізної завіси» Радянського Союзу.
Книга – кишенькового формату, невелика і читається за кілька годин. Турашвілі поступово знайомить читача з героями, зупиняючись на особливо важливих моментах. Перші розділи так і називаються: Тіна, Батько Сосо, Гега, Чернець, Гія.
Далі, після підготовки, відбувається вже саме захоплення, яке зараз би охарактеризували словом «теракт». Хоча жоден з тих відчайдушних молодих грузинів і не збирався когось вбивати – вони мали єдину мету: втекти з Радянського Союзу.
Можливо, я трохи проспойлерю, але мушу сказати, що їм це не вдалося. Та і дуже наївно було думати, що ідеалістично налаштована молодь, яка не мала жодного військового досвіду, могла провести таку операцію успішно. Але саме в подальшій долі цих грузинів Турашвілі змальовує радянську судову систему – з її підпорядкуванням Москві, демонізацією супротивника, роботою з пресою, фальшивими свідченнями.
Ця історія заснована на реальних подіях. Мій грузинський знайомий говорить, що у них це відома подія, хоча для мене – стала відкриттям. Напевно, єдиним з персонажів, про кого чув до цієї книги, був нині покійний екс-Президент Грузії, а тоді Перший секретар ЦК КП Грузії Едуард Шеварнадзе.
Едуард Шеварнадзе (фото – rus.delfi.lv)
Книгу варто читати. Для когось це буде захоплюючий екшн, для когось – судова або політична драма. Ще хтось побачить тут розповідь про свободу, яку не можна заглушити навіть у в’язниці.
Цієї весни мені вдалося потрапити на зустріч із Турашвілі у Києві в рамках «Книжкового Арсеналу». Цікавим здався той факт, що європейські видавці попросили Дато написати спеціальний розділ, у якому він спробував пояснити, чому саме ці молоді люди намагалися втекти з СРСР, бо їм це було незрозуміло. На жаль, в українському перекладі цього розділу немає.
Цитата: «Тим же, хто виконував розстріли, за кожного вбитого в’язня додавали чотирнадцять карбованців до щомісячної зарплатні. Там, де смерть людини коштувала чотирнадцять карбованців, яку цінність могло мати життя».
