Роман Повзик, громадський активіст
Cлово «тітушко» останнім часом звучить так часто, що вже встигло увійти у онлайн-словники української мови і сленгу. Очевидно, незабаром це поповнення чекатиме і оффлайнові академічні видання. Для тих, хто все таки не зовсім в темі, варто глянути відео
Але наразі треба думати вже не про виникнення, а про функціонування цього феномену.
Згідно закону збереження енергії, ніщо нізвідки не виникає і нікуди не зникає. Тобто ці самі тітушки не були вирощені в надсекретних лабораторіях МВС (з огляду на стан сучасної науки — анекдот, а не припущення), не були завезені з далеких закордонних земель чи планет.
Ці хлопці — наші з Вами сусіди.
Це вони раніше засідали у залах гральних автоматів, а зараз — у приміщеннях спортивних ставок, дивлячись футбол і сподіваючись «відбити бабки». Це їх можна зустріти з пивом у себе біля під'їзду (а взимку — і у самому під'їзді). Це вони спиняють вночі на вулиці самотніх перехожих зі словами «слиш, подзвонить не найдется?» і, як за планом, зазвичай, забирають мобільний лопухуватого зустрічного.
Дивлячись на них наживо у Маріїнському парку задаєш собі питання: «Що ними рухає? Заради чого вони стають одною з рушійних сил влади?» Гроші? За різними даними один такий юнак отримує 200-500 грн/день. Цілком можливо. Поїздка в Київ? Хочеться вірити, що ні, нехай навіть для депресивних районів. Можливість вилити свою злість і показатися (принаймні у себе в головах) справжнім «мужиком»? Чи не про це говорив Чак Палагнюк у «Бійцівському клубі»?
Можливо, всі три бонуса.
Але все ж є і четверта причина. Вона, очевидно найзначущіша (навіть якщо тітушко гадає, що приїхав лише за грошима).
Психолог Абрахам Маслоу поставив проблему самореалізації на найвищу сходинку людських потреб. Тобто дані владні прийоми дозволяють кожному такому молодику відчути те, чого всі ми (хтось більшою мірою, хтось меншою) прагнемо — власну значущість. Це вже не просто крадій мобільних телефонів — тепер він відчуває себе причетним до подій всеукраїнського масштабу. Він частково впливає на історію — хоч і ганебно.
Кожен має свою правду — навіть терористи можуть пояснити свої дії більш-менш логічно. Хоча, як показало інтерв'ю телеканалу «Дождь» з цими ж тітушками, — з поясненнями у них не складається.
На традиційне питання «хто винен?» немає конкретної відповіді. Винен кожен. Своєю байдужістю і намаганням не звертати уваги. На моїх очах деградувало кілька знайомих. І гадаю, що вже безповоротно.
Думаю, це тільки початок у застосуванні гопників у політиці. Ресурси по Україні величезні, і судячи з того, що я бачу серед школярів, кадри будуть активно поповнюватися. Але ж Вам байдуже?
