Стіґ Ларссон став феноменом масової культури ХХІ століття. Загальна кількість проданих примірників його трилогії «Міленіум» (детальніше тут і тут) – понад 65 мільйонів екземплярів (не рахуючи екранізації). Проте автор не встиг насолодитися славою і визнанням, оскільки помер від серцевого нападу, піднімаючись на 7-ий поверх без ліфту.
Говорячи про Ларссона, часто забувають про людину, яка прожила з ним поруч 32 роки і багато в чому завдяки якій книги про Мікаеля Блумквіста та Лісбет Саландер саме такі цікаві та успішні – це Єва Габріельссон.
Єва Габріельссон (фото – thetattooedgirl.wordpress.com)
Книгу «Міленіум, Стіґ і я» жінка написала 2011 році (через 6 років після смерті Ларссона) у співавторстві з Марі Француазою Коломбані. Журналістка французького Elle приїхала до Єви за інтерв’ю. Там вона дізналася, що Габріельссон пише книгу «Рік після Стіґа», проте в ній немає жодної згадки про «Міленіум». Тому Коломбані вмовила вдову відкрито говорити про трилогії і книга істотно змінилася.
Для фанатів детективної трилогії, яка стала одним з основних експортних товарів Швеції – це розповідь про те, хто стоїть за прототипами героїв книг, їхніми помешканнями, діями, географією, навіть репліками.
Обкладинка книги з автором (фото – novilist.hr)
Для тих, хто хоче продовження історій про Лісбет Саландер – це деталі про четвертий том трилогії, який Ларссон почав, але написав тільки 160 сторінок, і про причини, які не дозволяють Єві його закінчити і опублікувати.
Для більшості читачів – це історія про те, ким був письменник, до якого так пізно прийшла любов читачів.
А був він страшенно відчайдушною і безкомпромісною людиною, мандрівником і мрійником. Стіґ підтримував ідеї фемінізму і критикував правих екстремістів, не одружувався з Євою, бо постійно отримував погрози за свою діяльність і намагався її вберегти, багато працював, курив і пив каву…
Стіґ Ларссон (фото – expo.se)
Але як на мене «Міленіум, Стіг і я» – це історія про кохання. І, напевно, найкраща з усіх, які я коли-небудь читав. Ця пара жила своїми мріями і сподіваннями, борючись за ідеї, які були їм дорогі і знаючи, що все буде добре. Проте життя вносить свої корективи: Стіґ помер, коли видавництво розпочало роботу над публікацією його трилогії.
Єва особливо детально описує перші дні після смерті Стіґа, підготовку до похорон та той біль, з яким намагалася боротися. Ця жінка таки зуміла все пережити і рухатися далі.
Стіґ Ларссон (фото – prostokniga.com.ua)
Наприкінці книги наводять сторінки зі щоденника Єви, які вона писала впродовж року після смерті свого коханого. І ми бачимо, як поволі вона долає свою депресію. По суті, ця книга є своєрідною психотерапією для неї.
Оскільки Гарбіельссон та Ларссон так і не одружилися, то всі права на трилогію (а з ними і гроші від продажів та екранізацій) перейшли до брата і батька Стіґа. Хоча багато чого в цих книгах з’явилося саме завдяки Єві, її знанням як архітектора і всьому їхньому спільному життю.
По суті, коли читаєш мемуари, то стає зрозуміло, чому саме ті чи інші теми виникають у романах Ларссона: він писав про те, що знав, про теми, які тривожили його постійно: фемінізм, насилля, екстремізм, незалежна журналістика. Просто Стіґ зумів одягнути свої ідеї у приємну для споживання мільйонами читачів форму.
Постери зі шведською екранізацією трилогії (фото – squeerelist.blogspot.com)
Особливо смішно читати, що шведа не взяли на роботу журналістом, оскільки вважали, що він не вміє писати.
Якби Ларссон залишився живий, то ми б побачили ще 7 книг про Блюмквіста та Саландер. Тепер же, маю надію, Габріельссон зможе закінчити хоча б четверту книгу, початок якої написав Стіґ. Або принаймні вона опублікує ту частину.
Цитата: «Ми зі Стіґом мріяли змінити світ, багато чим жертвуючи заради цієї боротьби, і тепер у мене складається враження, що ми зазнали грандіозної поразки».
