Поліна Кулакова – молодий український прозаїк, який вже поволі пробивається на літературну сцену. Свого часу вона вирішила, що має вийти за межі «жіночої літератури» і довести, що жінка-письменниця може писати не тільки драми.
Поліна Кулакова (фото – discursus.com.ua)
Улюбленим письменником Поліни є «король жахів» Стівен Кінґ. Вже працюючи у книгарні в Івано-Франківську, дівчина почала зачитуватися іноземними детективами і трилерами – Жаном-Крістофом Ґранже, Джеймсом Паттерсоном, Стіґом Ларссоном. Тому і вирішила свою першу велику прозову річ написати саме у суміші цих двох жанрів.
Наразі дівчина живе і працює у Львові.
Роман «Я пам’ятатиму твоє обличчя» вийшов 2014 року у молодому, але доволі потужному на цей час брустурівському видавництві «Discursus» в серії «Свіжа проза» (де свого часу вийшов і роман Олексія Чупи «Бомжі Донбасу», про який я вже розповідав).
Книги (фото – discursus.com.ua)
Два друга – Борис і Андрій – їдуть жити у село. Перший – працювати ветеринаром, другий – щоб забути про свою наречену Юлю, яку вбили грабіжники. Проте спокою тут не варто очікувати. У ветлікарні знаходять труп водія Романа, який допомагав хлопцям з переселенням. Судячи з вирізаного шлунку вбитого, всі підозри падають на Бориса.
Друзям доведеться знайти вбивцю і відкрити багато таємниць, які ховаються у цьому тихому селі.
Чесно кажучи, беручи до рук книгу невідомого автора (тим паче, дебютантки у великій прозі), я не надто багато очікував. Проте вже з перших сторінок захопився романом. Кулакова постійно тримає увагу читача, час від часу підкидаючи йому хибні дороги до пошуку головного злодія.
Зізнаюся чесно, до самого кінця я не зміг здогадатися, хто вбивця, хоча героїв у роману не так і багато (на мій сором). Це свідчить про талант автора у заплутуванні читача і хорошій про робленості сюжету.
Роман написаний доволі кінематографічно. Його буквально відразу можна переносити на екран: діалоги, герої, сюжет. Можливо, Поліна і писала книгу з прицілом на кіно?
Один із недоліків книги – її невеликий розмір. Розігрітий детективним сюжетом, читач тільки поволі починає почуватися в таємничій атмосфері села як вдома, а роман вже виходить на фінішну пряму.
Крім того, складно повірити, що дорослий чоловік, який виріс у селі і лишився в ньому і надалі жити, розповідає про голлівудського режисера Дж. Дж. Абрамса. Хоча, можливо, це мені просто такі ерудити не траплялися.
Голлівудський режисер Дж.Дж. Абрамс (фото – huffingtonpost.com)
Наразі українській літературі бракує таких романів – орієнтованих на масового читача книг, які здатні утримувати увагу читача, лякати його і будуть зрозумілі не лише філологам чи фанатам сучукрліту, але й представникам інших професій. Україні бракує своєї масової літератури – і Поліна Кулакова зі своїми колегами (Андрієм Кокотюхою, Максимом Кідруком тощо) має змогу заповнити цю нішу.
Андрій Кокотюха (фото – film.ua)
Цитата: «Та шлунок і справді виявився людським. По стану слизової та загальних ознаках розкладання, можна допустити, що і смерть першої жертви збігається з часом, коли видалили орган».
