Не зважаючи на те, що нині сцена гоголівців знаходиться на реставрації, прем’єру зіграли у залі міського Будинку культури. Весь колектив Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М. В. Гоголя показав цією прем’єрою свій незламний творчий дух, бажання працювати за будь-яких обставин, залишатися у діалозі з нашими шанувальниками театрального мистецтва.
Історію про звичайну українську дівчину, скривджену уланом, устої тогочасного сімейного ладу, доброту та відвертість людську, велику силу прощення та безмежну силу материнської любові розповіли провідні актори театру. З перших хвилин вистави, яка починається танком у напівтемряві, глядачі потрапляють у круговерть людських доль. Тут і щастя першого кохання, і розчарування, зрада. Здавалося, що такий безхмарний світанок почуттів Марини (Тетяна Любченко) та Андрія (Тарас Краюха) триватиме вічно. Але спокій змінюється бурею – бурею батьківських почуттів, гніву за те, що дівчина не стримала поривань молодого серця, народила дитину. Батько Марини (народний артист України Юрій Попов) та мати (Ніна Савченко) засуджують доньку, батько – наповненим біллю поглядом, мати – страшними словами. З цього прологу й почнуться поневіряння головної героїні у виконанні Тетяни Любченко.
На сцені Тетяна Любченко – наймичка Марина – проживе одне довге життя, від молодої недосвідченої дівчини, до жінки-матері, яка настраждалася, але все ж таки знайшла спокій душевний. Вона віддала дитину чужим людям, але доля привела її в той же дім наймичкою. Весь вік була вона поруч, лише на смертному одрі сказала Маркові: «Я твоя мати…».
Трагічно, сумно, але не без краплі надії. Режисер Владислав Шевченко «оживляє» душу Марини – у фінальній сцені з’являється проекція білої голубки, як символ очищення і того, що все ж вона йде спокутувала свій гріх. Надія на краще прослідковується із пастельних тонів декорацій та костюмів героїв вистави. Художник-постановник Тетяна Чухрій створила на сцені з одного боку реалістичну картину українського подвір’я, з хатиною, рушниками, писаними кулісами, з іншого – вони стали символами квітучої нашої України, любов до свого ближнього, що всотується з материнською ласкою. Переплетення в елементах костюму – як натяк на переплетення життєвих стежин, де кожний може проявити своє справжнє «я». І вже лише у вашій владі – засудити, допомогти чи пройти повз людину, яка потребує вашої уваги, доброго слова.
Надзвичайною теплотою та щирістю наповнили своїх героїв народні артисти України Неллі Ножинова та Василь Голуб, які так раділи чужій дитині, взяли малого Марка виховувати у свою господу. Викликали посмішку на обличчі сварки «живих» народних персонажів Федора (заслужений артист України Володимир Морус) та Домахи (Майя Іванова). Своєю жвавістю та жартівливістю завоювала прихильність глядачів на прем’єрі швидка дівчина-наймичка Гапка у виконанні Тетяни Беленької.
За 20 років, які пройшли між першою та другою дією виросте і Марко (Олександр Бородавка), обере собі дівчину «до смаку» і опиниться на тому ж лужку і у тому ж танку, що й його батьки колись (балетмейстер-постановник Світлана Мельник)… Та глядачі все ж побачили весілля молодого Марка-Бородавки із нареченою Палажкою – Аліна Лущай і Марину-наймичку, яка радіє за щастя дітей.
«Наймичка» гоголівців — погляд очима сучасної людини на прості життєві істини. Основними серед них залишаються — найвищий прояв любові – материнська любов, здатність на самопожертву, здатність прощати. Це лише один погляд, адже кожна людина бачить у таких глибоких творах співзвучні її душі нотки. Щоб сформулювати свою думку, потрібно подивитися виставу вже у наступному місяці.
