Ім’я Любка Дереша відоме будь-якому любителю сучасної української літератури. У 2000-ому році 16-річний хлопець написав і видав роман «Культ», який зробив його відомим серед читацької спільноти в нашій країні. Книгу рекламували по телебаченню, в магазинах «Клубу сімейного дозвілля» у Полтаві (а він колись розміщувався в центрі) стояли величезні муляжі роману, привертаючи увагу покупців. Дійшло до того, що журналісти не вірили, що під іменем Любка Дереша пише дійсно 16-річний підліток — вони гадали, що це витівки письменників Юрія Андруховича та нині покійного Юрія Покальчука.
«Культ» вперше з'явився у журналі «Четвер», редактором якого був третій Юрко — Іздрик. Він звернувся до директора видавництва «Кальварія» Анетти Антоненко, щоб видати роман цього молодого автора окремою книгою. Саме Анетта підписувала першу угоду щодо «Культу». І не з автором, Любком, а з його батьками, оскільки він тоді ще не був повнолітнім. Жінка стала куратором всіх наступних творів Дереша, а наразі є його літературним агентом.
Любко Дереш (джерело — cultprostir.ua)
Можу стверджувати: Дереш дійсно існує. У жовтні 2007 року він разом з тим же самим Андруховичем та Сергієм Жаданом приїздили до ПНПУ презентувати їхню колективну збірку прози «Трициліндровий двигун любові». Тоді той Любко, який був відомий серед молоді як співець субкультурних рухів, читав свою «Притчу про дрозофілів». Оповідь про те, як немитий після абрикосового соку слоїк допоміг йому знищити цивілізацію дрозофілів і показати еволюційний розвиток живих створінь, просто порвала зал, який вмирав зо сміху. Найдивніше те, що Любко читав есей, навіть не усміхаючись. Тоді йому було 23 роки.
З того часу в житті Дереша багато чого змінилося. Він до 2012 року не видавав книг (таке собі п’ятирічне мовчання від одного з топових авторів). Цей час він зайняв вивченням східної мудрості, подорожами і пізнанням себе. Той Дереш, який повернувся, текстово вже відрізняється від колишнього себе — там стало більше спокою, заглибленості і нашарувань. Загалом до 2013 року у нього вийшло 7 книг.
Вдруге Любко приїздив до Полтави у квітні 2013 року. Тоді «Magnum Opus» влаштовував йому творчий вечір в арт-пивниці «100 доріг». З того часу я більше не пригадую, щоб там була така кількість людей. А сам Любко виявився спокійною і цікавою людиною. Він читав зі сцени свої нові твори, частина з яких увійшла в книгу «Миротворець», про яку я хочу розповісти. І полтавська аудиторія без жодного звуку слухала уривки тривалістю по 25-30 хвилин. Не знаю, в чому полягає «феномен Дереша», але я рідко бачив щось подібне на читаннях.
Збірка прози «Миротворець» вийшла спочатку у 2013 році у видавництві «Кальварія», а тепер виходить у «Видавництві Анетти Антоненко». Тут же в минулому році вийшов трилер «Астра» Олександра Михеда, про який я вже писав.
Обкладинка книги (джерело — knygy.com.ua)
Книга Дереша складається з двох повістей і трьох оповідань. Важко сказати, що пов’язує ці твори. Єдиним спільним знаменником у них є присутність самотнього героя, який прагне розгадати приховані знання.
У повісті «Дивна історія Стефана Лянґе» розповідається про австрійського молодого вченого, який вирішив написати роботу про маловідомого лінгвіста Себастьяна-Миколая Штукенгайзена. Проте чим далі він досліджує життя цього львів’янина, тим більше він розуміє його геніальність і те, що для розвитку людства зробили його дослідження. У певний момент історія перетворюється на детективний сюжет зі всесвітньою змовою, масштаби якої не менші за «Код да Вінчі» Дена Брауна. Дереш наскільки детально змальовує і життя Штукенгайзена, і його вплив на реальних сучасників, що закрадаються думки: а чи дійсно це вигадка письменника, чи все таки вчений жив у Львові, а Любко просто описав його шлях? Чим ця робота закінчилася для Стефана Лянґе, очима якого ми і бачимо розвиток сюжету — варто прочитати у повісті.
Друга повість дала назву всій книзі — «Миротворець». Як не дивно, у ній Дереш розповідає про американського батька атомної зброї — Роберта Оппенгеймера. Дія сюжету відбувається саме напередодні випробовувань ядерної зброї. Філософія Торо і Емерсона, вірші Джона Донна, рядки з «Гіти» — все це лунаю в думках фізика, який нарешті зміг реалізувати себе в такому амбітному проекті. Що відчуває людина напередодні втілення його найбільшої мрії? Які спогади з минулого переслідують її? Скільки всього довелося залишити за собою, перед скількома можновладцями прогнутися, щоби дійти до своєї цілі? Повість, безперечно, сподобається любителям біографічної прози, оскільки, на відміну від Штукенгайзена, постать Оппенгеймера не викликає сумнівів у своєму існуванні і впливі на людську історію.
Роберт Оппенгеймер (джерело — Getty Image)
Останнім текстом книги є оповідання «Святий Христофоре, молися за нас». У ній відбито частину досвіду, який Дереш отримав впродовж своїх подорожей Азією та Африкою. Це розповідь про дауншифтерів, які живуть у єгипетському курортному містечку Дахаб. Хтось із них займається програмуванням, хтось просто тікає від життя і відповідальності за тисячі кілометрів від дому. Море, єгипетське сонце, серфінг, молодість, вагітні жінки — все це по-своєму створює настрій наприкінці книги (особливо взимку). Дереш тут висловлює доволі цікаву ідею Хронокосмосу. Вона полягає в тому, що всі знання світу, починаючи від найдавніших цивілізацій, — пов’язані. І завданням кількох даушифтерів у Дахабі стало створення зв’язків між ними.
Дахаб, Єгипет (джерело — crimeaguide.com)
Книга «Миротворець» — тільки частина того, що вийшло у Любка Дереша впродовж останніх трьох років. Але все ж розпочинати знайомство з цим автором варто з самого початку — з «Культу». І нехай Вам не присниться Йог-Сотот.
Цитата: «Його Сінай крився всередині атома. Там — там, а не деінде — чекав на нього Господь, його Господь, зі Своїми десятьма заповідями».
P.S. Дана книга — 18-а з прочитаних мною в рамках акції #bookchallenge_ua. На сьогодні я прочитав 20 книг з 30 вересня 2015 року. До наступного 30-ого вересня лишилося ще 80. Приєднуйтеся і давайте підтримувати українського книговидавця.
