Говорили про спорт, але в розмові не оминули й ситуацію в країні, яка не могла не вплинути на спортивне життя.
– Перше моє питання виключно жіноче – який у Вас пояс?
– Чорний. Із тхеквондо WTF – це олімпійська версія, основне східне єдиноборство, яким я займаюсь у Полтаві й області? Наразі в мене чорний пояс, 4-й дан.
– Скільки у нас на Полтавщині спортсменів займаються тхеквондно?
– В середньому в області тренується близько 600 тхеквондистів. У нас наразі працюють 14 тренерів. Основні регіони, звісно, – Полтава й Кременчук, є філіали у Миргороді, Диканьці, Лубнах і ще в кількох регіонах зароджуються спортивні осередки. На сьогоднішній день також є деф-тхеквондо групи для глухонімих спортсменів, зараз у ній 4 особи, тренуємося, готуємося до змагань.
– Ви знаєте мову жестів?
– Вчу по Інтернету самостійно, це цікаво. У крайньому разі, якщо не можу щось пояснити, пишу на дошці.
– А наскільки зараз тхеквондо популярне порівняно з іншими видами єдиноборств, такими як карате, боротьба, наприклад?
– Хотілося б вірити, що воно достатньо популярне, адже я бачу фанатизм, з яким працюють наші тренери – їздять на змагання, проводять тренування, віддані своїй роботі, незважаючи на жодні труднощі. Попри ситуацію в країні й економіці, намагаємося щотижня проводити якийсь захід, виїжджаємо на змагання. Нещодавно приїхали з Дніпропетровська, перед цим були в Харкові. Усе завдяки відданості тренерів і розумінню батьків.
– Скільки Ви років тренуєте?
– Офіційно я з 1998 року на тренерській посаді. Після армії це перша моя робота. Але тренувати почав раніше, коли був помічником тренера, приблизно з 15 років.
– Скільки чемпіонів за цей час натренували?
– На кінець кожного року ми підбиваємо підсумки, певну статистику, де визначаються кращі спортсмени Полтавської федерації згідно з рейтингом. От, наприклад, за 3 місяці 2015 року вже маємо три чемпіони України.
– На змагання частіше їздите чи проводите їх у Полтаві?
– У нас є кілька традиційних заходів, які ми в Полтаві проводимо, організовані безпосередньо керівництвом федерації. Це наш турнір Olympic star, який відбувся 21 березня в залі СК УМВС «Динамо». Він починався як міські змагання, потім за масштабами переріс в обласний і зараз досяг рівня всеукраїнських змагань, які популярні серед спортсменів усієї країни. Спокійного 2013 року до нас приїздило 23 команди – із Молдавії, Білорусі, Росії, міжнародний турнір був. Наразі ж білоруси, коли ми їх запросили до Полтави на турнір, сказали, що виїзд до України їм заборонено. Спортсменам не рекомендують відвідувати нашу країну через напружену ситуацію.
– Кримських спортсменів чекаєте на змагання? Вони виступають в Україні взагалі?
– Зараз дуже багато кримських спортсменів виступають за інші міста, інші області. На одному з останніх чемпіонатів хлопці з кримською пропискою й українськими паспортами виступали за Дніпропетровськ, Київ.
– А чому так? Патріотизм, чи просто не хочуть випадати з українського спортивного життя?
– Це до них питання, але моє бачення таке, що ці спортсмени, члени збірної України, у нашій країні мають більше шансів досягти висот, ніж у якомусь віддаленому містечку Росії, куди вони будуть виїжджати з Криму. Все-таки 300 км – і ти на чемпіонаті України, до Росії набагато далі.
– Наскільки тхеквондо травматичне для спортсменів?
– Як і в будь-якому виді спорту, травми є. Але вважаю, що травматизм зведено до мінімуму.
– Як же так? Тут б’ють і руками, і ногами, і по голові…
– Так, але ж є захисна амуніція: шлем, жилет, капи, захист на руки, на ноги. Такого переліку захисної амуніції немає у жодному іншому єдиноборстві. Тому недаремно тхеквондо – це єдиний вид бойових мистецтв, який входить до програми Олімпійських ігор, безпека спортсмена тут дуже висока. А ще амуніція дозволяє проводити об’єктивне суддівство. Один спортсмен вдягає електронний захисний жилет, інший – так звані сенсорні рукавички і шкарпетки, і під час бою, із дотиком жилета і рукавичок нараховується бал.
– У Полтаві теж такі є?
– Один жилет є для однієї вікової групи. А взагалі чемпіонати України і міжнародні всі проходять на таких жилетах. Таким чином втручання суддів у хід поєдинку, «підсуджування» тощо зведені до мінімуму. Усе вирішує електроніка: хочеш виграти – бийся.
– Ви говорите, що це олімпійський вид спорту. А які шанси в полтавців потрапити до олімпійської збірної?
– Тхеквондист повинен бути не лише чемпіоном України, а й обов’язково мати досвід виступів на міжнародних стартах, бути психологічно готовим виїжджати на міжнародні змагання. Бо, як показує практика, коли спортсмен вперше виступає за кордоном, він переживає, і, як правило, перший бій програє через психологічний стрес. До речі, ми неодноразово спостерігали на чемпіонатах високого рівня, як зі збірною Німеччини або Кореї приїздять масажист, психолог, на команду із 20 осіб припадає 10-15 працівників обслуговуючого персоналу. На жаль, збірна України не може собі такого дозволити. У нас тренер стає і масажистом, і психологом, і всім, ким треба.
– Державі нині не до спорту, як виживаєте зараз?
– Звісно, політична ситуація впливає на фінансування спорту. Якщо виїжджає збірна Полтавської області на змагання в складі команди з 10-20 осіб, то нам кажуть, що фінансування є на 5 осіб. І все. Тримаємося за рахунок фанатизму наших тренерів. От у нас проводили всеукраїнський турнір Olympic star, то за іншої політичної ситуації фінансування мало бути не лише з обласного бюджету, а й навіть із міністерства, проте на сьогодні ми проводимо турнір силами федерації та батьківських комітетів. З іншого боку, через перенесення всеукраїнських змагань із Харкова та Одеси через загрозу терактів до Полтави, як це було з чемпіонатом України 2014 року, більше наших спортсменів отримали шанс потрапити до збірної України. Адже, якщо до Одеси ми могли відправити на змагання 5 спортсменів, то в Полтаві за шанс потрапити до збірної України змагалися вже близько 30 наших вихованців.
– Крім браку фінансування, що ще болить полтавському тхеквондо?
– Відсутність власного залу. Тренуємося в орендованих. Проблема орендованих залів у тому, що вони працюють із 10 і до 18-ї, наприклад. Тому не можеш сказати спортсмену – приходь і займайся, скільки тобі потрібно, спортсмени не можуть залишитися після тренування, бо зал зачиняється, або прийти о 6-й ранку і потренуватися, а це дуже важливий аспект у підготовці до п’єдесталу.
– Скільки чемпіонатів можна проводити за рік?
– Існує календар змагань. Чемпіонати поділяються за віком: діти, юніори, кадети, дорослі. І для кожного віку є чемпіонат України, який є відбірковим на чемпіонати Європи й світу. Крім цього, є кілька стартів, які бажані для спортсменів. Це відкриті турніри на території України з гарними призами, нагородами.
– А Ваші власні діти займаються тхеквондо?
– Мені б хотілося, щоб вони більше займалися. Мотивує їх у нас у родині мама, а тато – строгий тренер. Певні успіхи вже мають. Старший Владислав (10 років) завоював друге місце на змаганнях міського масштабу, а молодший Євгеній (6 років) має медаль за участь у змаганнях, він рветься, хоче, але іноді на тренуваннях не зовсім сприймає мене як тренера.
– Звертається на «тато»?
– Якщо випадково тільки. Але я вимагаю, щоб звертався на ім’я та по батькові. Тренер є тренер. Для когось я тато, для когось дядя, у мене й родичі займаються, але для всіх я Юрій Іванович, або Сабум – за корейською термінологією означає «вчитель».
– Доводилося мати справу з міліцією через вихованців, які, скажімо так, надто активно практикують навички тхеквондо?
– Ні, тхеквондо – це східне бойове мистецтво з філософією поваги до старших, любові до молодших, поваги до місця, в якому тренуєшся. Це не лише спорт, а й система виховання здорової особистості. Тому правоохоронці зверталися до мене лише як до спеціаліста. Наприклад, просили подивитися їхнє внутрішнє відео великої бійки, де один із учасників дуже технічно розкидав людей і визначити, яким видом спорту займається людина.
– Тхеквондо не заважає Вашим спортсменам у навчанні? Стежите за їхніми успіхами в школі?
– У моєму розумінні, для того, щоб діти успішно займалися спортом, має бути схема-трикутник: батьки-тренер-учень. Якщо хтось із нього випадає – все. Тому ми мотивуємо наших дітей, зокрема перевіряємо шкільні щоденники. Вивішуємо оголошення: на наступне тренування кожен несе свій шкільний щоденник. Їх перевіряє тренер, дивиться успішність, які зауваження від учителів у ньому записані. Потім перед усією групою тренер хвалить кращих учнів, вручає символічний подарунок. Хто погано вчиться – тому зазвичай дуже соромно й оцінки до наступної перевірки щоденників він намагається покращити.
– Якось визначаєте кращих спортсменів у федерації?
– Традиційно ми проводимо передноворічний фестиваль, на якому нагороджуємо кращих спортсменів. У нас є рейтинг виступів дітей. Кожен спортсмен за виступ у змаганнях певного рівня отримує бали. Виступив на чемпіонаті міста, посів призове місце – 1 бал. Чим вищий ранг змагань, ти більше балів зараховується спортсмену. Наприкінці року всі ці бали сумують, і ми визначаємо трьох кращих спортсменів у своїй віковій категорії та намагаємося нагородити дипломами, преміями, призами від федерації, від батьківського комітету. Одна з претендентів на нагороду – Аміна Бакаєва, яка посіла 2-ге місце на чемпіонаті Європи в лютому цього року. Лише одного балу (удари) Аміні не вистачило, щоб здобути золоту нагороду. На жаль, поки що в Полтаві немає чемпіонів Європи.
– Я чула, Ви й батьків залучаєте до тренувань.
– Так, ми проводили відкрите тренування. Поясню, чому: дуже багато батьків намагаються допомогти дитині, коли вона вдома щось відпрацьовує. Мене батьки часто питають: що нам удома робити, я на таке питання зазвичай відповідаю: віджиматися і присідати. Як? А удари, а блоки? Кажу – ні, не треба. Але, бачачи зацікавленість батьків у домашніх заняттях дітей, ми влаштували спільне тренування. Я показував базові елементи, відпрацювання ударів, те, що можна вдома відпрацьовувати. Щоб батько міг сам побачити і зрозуміти методику. Також навчав елементам самооборони. Ці заняття були дуже популярні, батьки просять ще і ще.
– А Ви особисто берете участь у змаганнях?
– Важко конкурувати з чинними спортсменами, які тричі на день тренуються. Та й немає таких змагань, де тренери змагаються між собою. Але нещодавно в Дніпропетровську проходив чемпіонат України з пумсе. І найрезультативнішим спортсменом області став Юрій Шавиро (сміється – примітка автора). Я був заявлений у трьох розділах виконання вправ і у трьох завоював медалі. До золота, на жаль, добратися не вдалося, але призові місця отримав.
– Ви товаришуєте з конкурентами – тхеквондистами з інших міст?
– Конкуренція у спорті, звісно, присутня, але лише на килимі під час поєдинку. Ми всі – велика родина. Тобто у будь-якому місті України ти знаєш, що в тебе є друг, у якого можеш заночувати, у кафе разом сходити, хоча 5-10 років тому ми всі були суперниками у спорті.
До теми: Володимир Івченко, депутат, який не зміг домовитися із «Совістю»
