Євреї у Лубнах перед розстрілом.Оригінали - в Бундесархіві. Автор - німецький фотограф, член пропагандистської команди 637, прикріпленої до 6 армії, яка воювала в Україні в той час Йоганнес Наггл
27 січня у світі відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.
На Полтавщині в роки окупації в Кременчуці був концтабір, у Полтаві ж євреїв нацисти одразу розстріляли, так само вчинили в Лубнах, Хоролі, Гадячі, Золотоноші (до війни була частиною Полтавської області, прим. авт.), у Пирятині організували гетто. За різними оцінками, в обласному центрі 23 листопада 1941 року гітлерівці розстріляли від 8 до 16 тисяч євреїв. Точну цифру не вдалося встановити дотепер.
Читайте також: Спецпроект "Ми пам’ятаємо": Про полтавський Бабин яр
Не багатьом євреям, які не зуміли евакуюватися на Схід чи не були мобілізовані на фронт, вдалося вижити. Ті ж, хто залишився живим, зуміли витримати всі лихоліття війни завдяки небайдужим людям інших національностей. Нині цих людей називають праведники світу. Були такі й на Полтавщині. Офіційно визнаних праведників світу в області 40 осіб.
– Коли рахують праведників, то рахують не кількість сімей (так легше класифікувати), а людей, яких офіційно визнав праведниками Яд Вашем. Є ще люди, які рятували євреїв, жертвуючи життям, але не визнані з різних причин. Офіційно визнаних наразі – близько 40 осіб із Полтавщини. Точних даних нема, бо база Яд Вашем у процесі оновлення, – говорить Тетяна Татаріна, волонтер БО «Полтавський єврейський фонд Хесед Нефеш».
Яд Вашем визнав героями 1755 українців із числа тих, хто, ризикуючи життям, рятував євреїв.
ДОВІДКОВО
Праведники світу – це почесне звання, яке присвоює Ізраїльський інститут катастрофи та героїзму національного меморіалу Катастрофи (Голокосту) і Героїзму Яд Вашем людям інших національностей із видаванням почесного сертифіката (диплома) та іменної медалі. Нині праведниками світу визнано 25 685 осіб із 50 країн.
Під час війни вона його врятувала, а після визволення вони одружилися
Кожна історія порятунку євреїв у роки Другої світової війни праведниками по-своєму героїчна. Адже це був ризик власним життям задля іншого.
Світлана Москвітіна, фото із соцмережі
Нині волонтери та співробітники БО «Полтавський єврейський фонд Хесед Нефеш» збирають історії праведників по всій області.
– Одна з цікавих історій трапилася в Полтаві, коли молода дівчина, українка, допомагала єврейському хлопцю врятуватися, і вони наступного дня після закінчення війни розписалися, – розповідає Світлана Москвітіна, директор БО «Полтавський єврейський фонд Хесед Нефеш».
Ось ця історія:
Наталія Філянська жила в Полтаві разом зі своєю мамою. Наталя, якій після окупації виповнився 21 рік, була змушена залишити навчання в місцевому педагогічному училищі й піти працювати на невелику фабрику іграшок, щоб якось заробляти на життя.
У жовтні 1942 року на цю фабрику влаштувався працювати молодий чоловік на ім’я Аврелій Клоц. Він був не з місцевих і багато про себе не розповідав. Проте з часом він зблизився з Наталією і розкрив їй свій секрет: хлопець виявився євреєм із Воронежа.
Німці окупували Воронеж 6 липня 1942 року, і батько Аврелія, відомий у місті художник, був убитий. Сам Аврелій, його мати Раїса та сестра Леніна були загнані в гетто, розташованому на околиці міста. У вересні 1942 року родині Клоц вдалося втекти і після довгих блукань вони, нарешті, дісталися до Полтави, де жив друг їхнього загиблого батька. Однак виявилося, що цей друг виїхав із міста, і Клоцам довелося терміново шукати інший шлях порятунку. Оскільки в Полтаві їх ніхто не знав, вони змогли зняти квартиру і знайти роботу. Але небезпека розкриття їх єврейського походження все ще висіла над ними.
Вислухавши історію Аврелія, Наталія Філянська вирішила допомогти єврейській родині. За допомогою старих шкільних друзів, які служили в українській поліції, їй завжди вдавалося заздалегідь дізнаватися про облави. Наталія переміщала сім’ю Клоців з одного укриття в інше і стежила за тим, щоб у них завжди було все необхідне, де б вони не були. Коли Аврелій втратив роботу на фабриці, Наталії навіть вдалося влаштувати його на нове місце.
Наприкінці 1942 року Філянська переїхала до сім’ї Клоців, і всі їхні контакти з окупаційною владою відбувалися через неї. Як українка, яка до того ж трохи говорила по-німецьки, Наталя не викликала жодних підозр.
23 вересня 1943 року Червона армія звільнила Полтаву, і наступного дня Аврелій Клоц і Наталія Філянська одружилися.
5 серпня 1996 року Яд Вашем удостоїв Наталю Філянську почесним званням «Праведник народів світу».
До теми: У Полтаві вандали знову сплюндрували пам’ятник «Скорботна матір»
І таких історій порятунку на Полтавщині, в Україні, у світі безліч. Історій, які неможливо читати без хвилювання, а часом і без сліз. Вони – це ще один доказ людяності, яка не має національності та віросповідання. Траплялося, що євреїв від знищення рятувала навіть місцева адміністрація, яка працювала на нацистську владу. Далі – приклад такого праведника.
Єврейська сім’я Верещацьких мешкала в містечку Кам’янка Черкаської області. На початку війни глава сім’ї, Мордко Верещацький, пішов на фронт, його дружина Ревека і четверо дітей залишилися в Кам’янці, окупованій німцями в липні 1941-го року.
У грудні того року німці зігнали євреїв у гетто, що проіснувало до березня 1942-го. Під час ліквідації гетто Ревека з молодшими дітьми загинули. Синам Якову і Нухиму 17 і 16 років вдалося втекти напередодні розстрілу. Через деякий час брати розділилися: їм здавалося, що поодинці легше буде врятуватися. Більше вони не зустрілися. Яків загинув перед самим звільненням – поліцай розстріляв його на вулиці, на очах у мешканців села Юрчиха Кам’янського району, які благали відпустити хлопця.
Нухим кілька місяців поневірявся, наймаючись на різні роботи, поки випадок не привів його в село Ряське Полтавської області, де, за чутками, можна було влаштуватися на тимчасову роботу в колгосп. Дізнавшись про зайду, староста села Ілько (Ілля) Веприцький велів йому з’явитися. Нухим назвався Андрієм Іванченком, сказав що сирота, що батько у нього був українцем, а мати єврейкою – йому треба було якось пояснити обрізання. Староста велів нікому про це не розповідати. Крім того, він запропонував Нухиму не повертатися в колгосп, а залишитися у нього, допомагати дружині Орині з дітьми і по господарству.
Нухим прожив у Веприцьких осінь і зиму 1942 року. Ілля і Орина ставилися до нього як до члена сім’ї, робота була нескладною, життя ситим. Але одного разу, навесні 1943-го року, у Ряське з перевіркою приїхав німецький комендант із перекладачкою і залишився у старости на обід. Комендант звернув увагу на зовнішність чорнявого хлопчика, який прислужував за столом, і почав розпитувати, хто він і звідки.
Ілько Веприцький відповів, що «Андрюша» – циганча. Почувши відповідь, комендант зажадав, щоб хлопець станцював циганочку, звелівши перекладачці акомпанувати йому на гітарі. Завдання виявилося нескладним для Нухима: колись він займався у шкільному драмгуртку і був непоганим танцюристом. Німець похвалив хлопчика, велів йому випити горілки і більше ним не цікавився. Але тільки після його від’їзду Нухим і староста переконалися, що небезпека, дійсно, минула і зітхнули з полегшенням.
Родина Веприцьких. Фото надане Татяною Татаріною
Нухим Верещацький залишався біля своїх рятівників до визволення села у серпні 1943-го року. Після війни життя розкидало врятованого і рятівників по різних містах. Нухим не зустрічався більше зі старостою і його дружиною, але зберіг вдячну пам’ять про них на все життя.
16 серпня 2009 року Яд Вашем удостоїв Іллю Веприцького і його дружину Орину Черевко почесним званням «Праведник народів світу».
«Хесед Нефеш» хоче створити музей пам’яті полтавських євреїв, один із розділів якого буде про Голокост
Зараз у БО «Хесед Нефеш» зареєстровано близько 200 жертв Голокосту. Це мешканці Полтави і деяких районів області. Відділення «Хесед Нефеш» є в Миргороді, Лубнах і Кременчуці. Однак організація в Кременчуці не співпрацює з полтавською і є окремою.
Варто зазначити, «Хесед Нефеш» діє в Полтаві з 1998 року. Першочерговою метою БО була допомога малозабезпеченим прошаркам населення та людям, які пережили Другу світову війну.
– Із часом ми вийшли за ці рамки і наразі, окрім соціальної допомоги, проводимо культурні, просвітницькі заходи, підтримуємо традиції єврейського народу. У нас працюють клуби для людей похилого віку: шаховий, танцювальний, комп’ютерний. Діє бібліотека, – розповідає Світлана Москвітіна. – Також у нас є дитячі, підліткові, сімейні програми. Кожен може знайти щось цікаве й корисне для себе.
У комп’ютерному клубі Хесе Нефеш. Фото із сомережі
Нині у «Хесед Нефеш» активно працюють над створенням сучасного інтерактивного музею, цікавого перш за все для молоді, в якому будуть зібрані матеріали про євреїв Полтави, які мешкали тут до Революції 1917 року та війни. Один із розділів музею буде присвячений Голокосту. Зараз, за словами Світлани Семенівни, вони в пошуках приміщення для музею.
За матеріалами Нюрнберзького трибуналу, нацисти знищили 6 мільйонів євреїв. Проте повного поіменного списку жертв немає. До кінця війни гітлерівські війська знищували навіть сліди від таборів смерті; збереглися свідчення про вивезення або знищення вже похованих останків людей перед приходом червоних військ у європейські країни.
Читайте також: Дрезден-Берлін – як зберігають пам’ять про війну в Німеччині (Фото)
Під час написання статті були використані матеріали, надані Тетяною Татаріною
