Володимир Івченко, депутат, який не зміг домовитися із «Совістю»

Інтерв'ю
Таня Цирульник4 березня 2015 о 09:1939232 Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245 Володимир Івченко, депутат, який не зміг домовитися із «Совістю»
У редакцію «Коло» на розмову за кавою прийшов Володимир Івченко, депутат міської ради. Один із небагатьох представників партії «Совість України», який не голосує разом із більшістю.

Володимир Івченко, депутат, який не зміг домовитися із «Совістю»

Прийшов з тортом, продукцією своєї фірми та значком «УКРОП» на лацкані піджака. Спілкувався російською мовою, проте мовних суперечок не виникало.

– Пане Івченко, традиційне питання до народних обранців: відзвітуйтеся про Вашу роботу на благо виборців за 4 роки.

– Я знав, що Ви поставите це питання. Тому узяв із собою депутатський звіт за 2010-2011 роки. Відразу поясню, чому демонструю не свіжий звіт. Саме у цьому, старому, є реальні справи, проблеми, з якими жителі мого округу до мене зверталися. Я був обраний депутатом у 24-у виборчому окрузі, це район 26-ї та 28-ї середніх шкіл, мікрорайон «Алмазний», де я народився та виріс. І, що дуже приємно, на виборах за мене проголосувало на 30% більше, ніж за партію «Совість України». Хоча тоді усі виборці голосували не за персоналії, а за бренд «Совість України». Таким чином Олександр Мамай завів 24 мажоритарники з 25 можливих.

– Я дуже добре цей період пам’ятаю.

– Тепер про звернення виборців. Перш за все – їх було дуже багато у перший, другий роки. У 2010-2011 роках я нарахував 35 звернень особисто і до мого помічника. 17 з них – пов’язані з комунально-побутовими проблемами. Далі були матеріально-фінансові прохання, про надання юридичної допомоги, з працевлаштування, земельні питання тощо. За цей період я відправив 3 депутатські звернення і було вирішено позитивно 9 питань.

– 9 питань із 35?

Володимир Івченко, депутат, який не зміг домовитися із «Совістю»

– Так. Деякі питання перебували на контролі, але не були вирішені. Згадуючи перші місяці депутатства, можу сказати, що відчував ейфорію, бажання працювати, перебудовувати. На фоні цього я потрапив у 5 різних рад та комісій у міськвиконкомі: був головою комісії з питань підприємницької діяльності та інвестицій. Увійшов до складу ради підприємців міста, до художньої ради, комітету з виставково-ярмаркової діяльності та комітету з тимчасових споруд. Усі ці ради та комітети довелося регулярно відвідувати, дуже багато різних питань розглядали, голосували, ухвалювали, відкладали. Але це усе тривало десь 2,5-3 роки.

– А що ж далі сталося? Вибори Залужного й Макара? Особисто для мене це стало якимось рубежем, після якого робота міської влади відчутно пригальмувалася.

– Так і було. Проводив цих кандидатів у Верховну Раду Олександр Федорович особисто, своїм авторитетом. Гадаю, він вважав, що рейтинг його за ці 2,5 року не змінився, існувало навіть таке твердження, що «Мамай і мертвого заведе у Раду».

– Я теж таке чула.

– Усю передвиборну роботу цих кандидатів він узяв на себе і, гадаю, це стало головною його помилкою. Він мав своїх 24 мажоритарники, і, якби він встановив із ними зворотний зв’язок, можна було б дуже легко і швидко вирішувати проблеми міста і пов’язувати це з роботою міського голови та діяльністю кандидатів.

– Так а чому ж не вийшло? Ми ж бачили усі, який був великий запал!

– Розумієте, люди вже трохи втомилися від популізму, їм приїлося слухати Наталію Май, треба було займатись реальними справами. У мене є дуже показовий приклад з тих часів, щоб продемонструвати роботу служб міста. До мене якось прийшла на дільницю полтавка з проблемою: на вулиці 23 вересня було аварійне дерево, яке могло з дня на день впасти. Я виїхав туди. Дійсно, стоїть велике дерево, похилене. Відразу, без усіляких офіційних звернень, я поїхав у міську ЖКГ до Сергія Сінельникова і сказав йому про дерево. Він пообіцяв, що проблему вирішать. Минув невеликий проміжок часу – реакції жодної. Я написав до ЖКГ депутатське звернення, щоб уже придати цьому питанню якийсь офіційний статус. Через 2 тижні отримав звичайну відписку: прийняли на розгляд, у нас таких дерев багато. Я написав їм ще раз. Тут уже мене пройняла «спортивна цікавість»: вдасться вирішити чи ні, адже я депутат, тож маю більше можливостей, ніж пересічний громадянин, у вирішенні таких питань. Реакції – жодної. Тоді я пішов до Олександра Найпака, заступника мера з ЖКГ. Розказав йому про проблему, він відразу зателефонував Сергію Сінельникову – і протягом доби дерево прибрали. Загалом з моменту звернення до мене громадянки і до усунення проблеми минуло близько двох місяців. Вважаю, це явна демонстрація того, як неефективно працює зворотний зв’язок між службами міста і громадянами. І коли я на засіданні фракції порушив це питання, Олександр Федорович не побачив у ньому важливості. Ще одна з великих проблем чинної влади – відсутність зв’язку між мером та депутатами від «Совісті». А це ж 24 з 25 депутатів-мажоритарників, які ведуть прийоми своїх виборців, і мер би повинен знати, які до них стікаються проблеми міста. Можу ще про внутрішню кухню міськради розповісти.

– Розкажіть.

Володимир Івченко, депутат, який не зміг домовитися із «Совістю»

– От скажіть мені, як звуть мера?

– Олександр Федорович.

– А я Вам скажу, що його звуть В’ячеслав Васильович. Бо зараз жодне питання без участі, візи пана Стеценка не приймається у місті. Вважаю, що це і добре, і погано. Добре, бо як особистість В’ячеслав Васильович – робот, голова якого працює як комп’ютер – 24 години на добу. З іншого боку, коли уся концентрація влади знаходиться в одних руках, то усі служби повинні сидіти в одній черзі до його приймальні для отримання дозволу на певний вид діяльності. Такий собі Медведчук у Кучми або Балога у Ющенка. Реально це людина, яка контролює усе, що можна контролювати.

– А що у цьому поганого? Хай проголосували за Олександра Федоровича, а працює його перший заступник 24 години на добу.

– Там справді висока результативність. Питання у тому, які кінцеві цілі. От розповім, як у мене стосунки з мером будувалися. Спочатку це була ейфорія і певна довіра. Люди піднімали руку на сесії, часто не вникаючи у суть питань, довіряючи своєму лідеру, що усі питання розглянули, і рішення буде справедливим. Через деякий час починаєш розуміти, що не усе так гладко. Я це усвідомив після двох років роботи. І я 2013 року, на свій день народження, у пориві боротьби за справедливість, написав Олександру Мамаю листа. Можу процитувати деякі моменти з нього, наголошую, що це було написано 2 роки тому: «Зараз, після 2,5 року Вашого перебування на посаді мера, ситуація плачевна. Гадаю, фінал може бути гіршим, ніж у Вашого попередника (Андрія Матковського), навіть достроковий. Бренд «Олександр Мамай» іде на дно». Потім у листі я коротко виклав, на що потрібно звернути увагу та що мене спонукало написати листа. На лист він мені не відповів, але зі мною зустрівся В’ячеслав Стеценко. Ми півтори години обговорювали ситуацію. Він – людина-скеля, жорсткий керівник із аналітичним мисленням, можна багато хорошого сказати. Я поставив йому питання: чому немає молокозаводу, адже Олександр Мамай – не бідна людина, і обіцяв це виборцям, можна було б навіть спробувати зробити це за бюджетні кошти. Відповідь проста – це довготривалий проект, це не вигідно. Полтаву просто не розглядали як довготривалий проект.

– Але ж так спочатку не було!

– Так, перші кроки мера були правильні: 10 нових тролейбусів, капітально відремонтовані вулиці Карла Лібкнехта, Енгельса. Задумок було багато. Ось я взяв брошуру передвиборчу. Тут усі обіцянки Олександра Мамая. Подивився її і зрозумів, чому у нього зараз рейтинг мінус 70…

– Мені учора пан Чередніченко говорив, що рейтинг у мера 8,5%.

– Я маю на увазі антирейтинг, це різні речі. Ось у мене є передвиборча брошура Олександра Мамая. Читаємо, що було обіцяно: молокозавод, сміттєпереробний завод, створення міської мережі соціальних магазинів. Один із перших пунктів програми: «Дороги і тротуари мають бути відремонтовані на совість. Особиста відповідальність мера за кожен метр доріжного покриття». Або ось: «У міській раді працюють лише професіонали». Так і починалося. Але заступник Діонісій Каплін майже відразу пішов. Інший заступник, геніальний юрист Дмитро Тріхна, теж зник. Зараз Світлана Порохня, вчитель за освітою, керує чотирма напрямками: медицина, культура, освіта, спорт. Але ця ситуація зараз не тільки у місті, це у державі.

Володимир Івченко, депутат, який не зміг домовитися із «Совістю»

– А наскільки тісно Ви були знайомі з мером до того, як вирішили балотуватися від «Совісті України»?

– Я взагалі його не знав, якщо чесно. Мені зателефонував Діонісій Каплін. До речі, я вважаю, що мером Полтави його зробила саме ця людина. Заслуга Олександра Федоровича теж дуже велика, але усю технологію, штаб побудував Діонісій. Я його знаю ще з часів «Фронту Змін». Він мені подзвонив, запросив на зустріч, запропонував обрати округ і спробувати взяти участь у виборах як представник партії «Совість України». Моїм першим питанням було: чи не зроблять з мене «кнопкодава». Він запевнив, що такого не буде. Але вийшло трохи не так.

– У Полтаві ходив жарт, що депутатів від «Совісті України» набирали у відділі кадрів «Інтер-Агро». Власне, багато хто був упевнений, що усі депутати добре знають одне одного й у приятельських стосунках із мером.

– Депутати від «Совісті» поділяються на 2 внутрішні фракції. Це – люди Веревського, решта – люди Мамая. Серед людей Мамая є сторонні, типу мене, таких усього кілька осіб, і – люди близькі, з його оточення, його менеджери.

– Ви вийшли із «Совісті»?

– Рік тому написав заяву про вихід із фракції і з партії. Уже рік намагаюся позиціонувати себе окремо. До речі, я виступав на фракції також із пропозицією, щоб Оксана Деркач пішла з посади секретаря міської ради, оскільки очолювала минулоріч Полтавську міську організацію Партії регіонів. Це була моя принципова позиція. Людина на своєму місці, професіонал, пройшла серйозні випробування й витримала їх, але той пункт її біографії, що вона керувала Партією регіонів у Полтаві… У мене багато знайомих серед «регіоналів». Але я категоричний у тому, що за їхньої мовчазної згоди відбувалося ґвалтування нашої країни. Після тієї фракції до мене підійшли 6 осіб і сказали: «Ми тебе підтримуємо».

– Але голосувати не будемо за це?

– Так. Депутати паралізовані страхом, зобов’язаннями, домовленостями.

– Гадаєте, буде брати участь Олександр Мамай у наступних виборах мера?

– Не знаю. Але бюджет міста, за який я, до речі, не голосував, передвиборний.

– Що саме?

– От, наприклад, усі бюджетники міста отримають по 600 гривень премії. Тобто, «гречка» буде у конвертах. І це зараз, коли у нас країна воює, проблем купа із її цілісністю. Такий популізм нікому не потрібен.

– Які ще недоліки у міському бюджеті?

Володимир Івченко, депутат, який не зміг домовитися із «Совістю»

– Для прикладу: у ньому закладено будівництво басейну. Ну які басейни під час війни? 11 мільйонів цього року вкинуть у будівництво басейну. Даю гарантію 99,99 відсотка, що ніякого басейну у Полтаві не буде. 11 мільйонів у цю ідею уже обласна рада устигла «зарити». Потім його з обласного балансу передали на місто і дають ще й міському бюджету «зарити» туди гроші. Загальний кошторис проекту на 5 років – 58 мільйонів. Будь-який будівельник Вам скаже, що такого рівня комплекс за такі гроші побудувати нереально.

– Якщо 11 мільйонів на басейн можна виділити, то у чому ж була проблема виділити 3 мільйони на АТО, а учасникам – землю? І чому не можна було відразу позбавити Йосипа Кобзона звання почесного полтавця, а Росію – визнати агресором? Це ж не коштувало б місту ні копійки?

– Під тиском ці гроші виділили улітку, а намагалися змусити їх ці кошти розподілити уже восени. Я вважаю, що це якийсь внутрішній саботаж цієї теми… От усі ж знають, що Мамай не бідна людина. У мене питання: де хоч один куплений бронежилет, де допомога армії? Ви бачили його на похоронах воїнів?

– Я знаю, що 14 лютого, коли у Полтаві в Успенському соборі був похорон бійця, мер знаходився за 100 метрів від церемонії у ДРАЦСі й вітав молодят.

– З області на похорони бійців приходять. Часто бачу там Валерія Головка, Петра Ворону, з наших, міських депутатів, Олександра Шамоту, Олександра Артеменка. Останній похорон мер запропонував оплатити, мабуть, його радник, Юрій Ісаєв, запропонував. І у Прощену неділю мер просив вибачення у полтавців, але уже пізно, мабуть.

– До теми АТО. Знаю, що Вам та ще кільком депутатам вручили повістки.

– З 8 депутатів, яким розносили повістки, виявився удома і відчинив двері лише я. Моє військове звання – лейтенант, спеціальність – протиповітряна оборона. Я уже пройшов медкомісію, є певні питання щодо здоров’я, через місяць – перекомісія. Якщо мене візьмуть – поїду захищати Батьківщину. Якщо підтвердять, що не придатний, буду допомагати звідси. У мене брат пішов служити у добровольчий батальйон у вересні. У жовтні він був тяжко поранений на розтяжці й 4 місяці я брав участь у порятунку найближчої людини. Понад місяць він лежав у харківському госпіталі, потім за допомогою волонтерської лінії я зв’язався з естонською клінікою у місті Тарту і ми його відправили туди. Він переніс 10 операцій. Нога була роздроблена, долоня, палець майже відірваний. На сьогодні йому в Естноії дуже допомогли, але не працює нога,як пообіцяли лікарі, він її відчуватиме, а ходити уже може з палицею. Про себе ж скажу відверто: мотивація їхати у зону АТО у мене слабка, бо бачу, який у нас безлад в армії. Але у мене є почуття обов’язку, це важливіше.

– Страшно?

– Дурний той, хто не боїться. Це реально страшно, бо це уже йде поєдинок зі смертю. І тим не менш, як буде – так і буде.

– Наскільки я знаю, Вам належить ідея виборів мера через «Фейсбук».

Володимир Івченко, депутат, який не зміг домовитися із «Совістю»

– Так, ми зараз робимо інтернет-проект: «Громадський мер Полтави». Ідея полягає у тому, що ми(Громада) самі задамо критерії мера, самі знаходимо його, пропонуємо йому, висуваємо його.

– Полтавська аудиторія «Фейсбука» – це лише півтори тисячі людей. Дуже мало, щоб обрати мера.

– Але це активні люди. Якщо не буде виборів за два тури, цього може бути достатньо. Півтори тисячі приведуть своїх родичів, сусідів, нам треба десь 10-15 тисяч голосів. І ми хочемо не просто обрати мера з народу, а ще й написати йому програму, яку він буде виконувати, прилюдно має підписати суспільний договір із громадою, виконувати усі його пункти, і буде можливість відкликання його, щоб був страх.

– А кандидати уже є?

– Ще немає. Але я туди точно не підходжу, уточню відразу. Ні за віком, ні за бажанням. У нас дуже багато кандидатів буде на виборах. За моїми підрахунками, за такої кількості бажаючих буде достатньо 10 тисяч голосів, щоб обратися. Громадські діячі будуть, з батальйонів когось пришлють, Жеваго когось призначить кандидатом, Веревський, «регіонали» висунуть когось і матимуть шанси, адже у Полтаві на виборах опозиційний блок набрав більше голосів, ніж «Свобода» і «Батьківщина»…

Позначення:

Категорії:

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter